Оксана Иваненко - Марiя

Тедзик не бував на засіданнях Комітету, де розроблялися плани, але догадувався, що київські підпільники збираються останнім часом на квартирі в Антося, який жив на Мало-Володимирській вулиці, і звідки керували підпільною роботою та підготовкою до повстання.

Марія, Слухаючи Тедэика, Завжди Наче особливо схвильовано сприймала ці назви знайомих вулиць у любому Києві. Адже вона жила там, ходила ними, вони всі поставали перед її очима з своїми тополями та каштанами. І, помітивши це, Тедзик намагався згадати якнайдетальніше всю топографію.

Рядові члени, як він, Тедзик, часто стрічалися в манежі у Ромуальда Ольшанського.

. О! Манеж університетського берейтора Ольшанського! Як завжди поспішав туди Тедзик! Ніде правди діти, крім ділових зустрічей, він навіть не по-юнацькому, а по-хлоп'ячомузахоплювався практикою верхової їзди. Аякже, вони вчилися стріляти, орудувати: шаблями, їздити верхи. Він дуже полюбив коней. З якою заздрістю дивився він завжди на сірого в яблуках коня Вабія. Це був красень кінь, просто казковий кінь графині Moщинської, який також стояв в університетському манежі і якого дивак берейтор, відданий друг Красовського і Коперницького — Ромуальд Ольшанськии нікому, звичайно, не давав.

— Це кінь графині Мощинської, —казав він таким тоном, немов це був недоторканий кінь Королеви. .

І уявіть, 26 квітня, так, того пам'ятного 26 квітня ын дав цього коня ватажкові найбільшого загону, поручику Київської інженерної команди Врлоднславу Рудницькому, якого; повстанці звали «козаком Са вою;».

— А як же графиня Мощинська? — здивувалися тоді хлопці — київські студенти, гімназисти, офіцери, що складали повстанський загін, та й сам ватажок, козак Сава — Володислав. Рудницький, дивувався, погладжуючи розкішну, шию красеня Вабія і не вірячи своїм очам.

— Вона не внесла податки на потреби повстання, як належить кожному поляку, — урочисто й безапеляційно — мовив Ольшанський. — Вабія у неї конфісковано і за постановою передано командиру вашого загону.

Хлопці вважали за краще не допитуватися, чия була постанова і хто конфіскував.

Так що Вабій теж узяв участь у повстанні.

Увечері 26 квітня 1863 року з манежу Ольшанського вирушив на конях загін юнаків, озброєних рушницями та шаблями: Такі ж чималі загони і зовсім невеличкі групки потяглися з різних кінців Києва — піші й на конях.

Вони прямували усі до застави, до села Біличі. То був збірний пункт, а. вже звідти, розбившись на десятки й сотні, ішли на села Романівку, Баланівку, Бородянку, Піски. Якою свіжістю, бадьорістю віяв цей київський-вечір, і не хотілося замислюватися, що зброї мало, що до Києва, Житомира, Кам'янець-Подільського вже, стягаються війська. Відкладати однаково не можна було, але ніхто й не думав про загибель і поразку. Мало зброї? «Зброя повстанців у руках ворога» — передавались слова Стефана Бобровського, тепер військового наг чальника повстання у Варшаві. Проти них виставлять гармати? Але ж на допомогу вийдуть «косінери». Клеплять коси по ковальнях, точать ножі та списи по усіх усюдах.

Тедзик із загоном Юр'євича їхав по Васильківській дорозі. Загін розмістився на двох возах. За заставою зробили зупинку, оглянули, перевірили рушниці, шаблі, пістолети. Розгорнули своє повстанське майно, знамено. Це знамено вишили польські жінки, які попри всі накази губернаторів не скидали жалоби, і на цьому червоно-чорному знамені були хрест і слова: «В ім'я бога за нашу і вашу зольність».

Тедзик перевірив свій похідний ранець. Там лежав чималий пакет — аркуші «Золотої грамоти».

— Ми будемо читати «Золоту грамоту» в кожному селі, на кожному хуторі, — сказав Антось. — Ми скажемо людям: «Ми повстали і боремось «за нашу і вашу свободу».

Хіба не настав той день, до якого готувався Тедзик змалку, усе своє молоде життя?

.Вони проходили Села — Мотовилівку, Фастів, Дідівщину, Голяки... В деяких місцях їх зустрічали навіть з церковним дзвоном, з рушниками, але здебільшого мовчки, насторожено, поки ие чули палких промов Юр'євича і, головне — читання «Золотої грамоти». Так. Виймали аркуш, оздоблений золотою фарбою, і на цьому аркуші вгорі був зображений хрест та Ісус Христос. Сам Антось, або Тедзик, або ще хтось із загону повстанців читав:

— Во ім'я отця і;сина, і святого духа. Разом з .Польщею і Литвою піднявшись проти московського панування, щоб добути вічну свободу й щасливу долю цілої нашої країни, заявляємо перед богом,-цілим .світом і народом,, що іншого щастя не жадаємо для нашої дорогої країни й не знайдемо ніде більш, як тільки у волі, свободі і рівності всіх мирян, якої б вони віри і якоvo стану не були. Ажадаючи найбільше щастя сільському.людові на вічні наси,постановляємо...»