Йоганн Гете - Фауст

Мефістофель
Поглянь, народ на волю вирвавсь наче.

Фауст
Вони мені уже обридли всі.

Мефістофель
Стривай лиш, ще в усій красі
Побачиш їх нутро скотяче.

Зібель
(необережно якось п є; вино хлюпнуло додолу і взялося полум'ям)
Огонь! У пеклі я горю!

Мефістофель
(замовляє огонь)
Вгамуйся, приязна стихіє.
(До товариства).
Це тільки бризочка з чистилища вогню!

Зібель
Це що ж таке? Та як він сміє?
Та ми за цюю чортівню…

Фрош
Щоб ти такого більш не коїв!

Альтмаєр
А може, попросить на виступці панка?

Зібель
Чи бач, нахаба отака!
Яких ти фіглів тут наброїв?

Мефістофель
Заткнись, барило!

Зібель
Ах ти ж помело!
Так ти ще будеш нам грубити?!

Брандер
Ну, начувайся, будеш битий!

Альтмаєр
(відтикає пробку зі стола; в лице йому жбухає вогонь)
Горю! Горю!

Зібель
Це ж чародій!
Поза законом! Хлопці, бий!
Повихоплювали ножі і обступають Мефістофеля.

Мефістофель
(прибравши урочисто-таємничої постави)
Місце й час, схитнись,
Слово й вид, змінись,
Око й ум, змутнись.

Альтмаєр
Та де ж це я? Чи не в раю?

Фрош
Сад-виноград, чи що?

Зібель
І я в лозі стою.

Брандер
У ярім листі ягід повно:
Буйні, круглисті — гроно в гроно…
(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).

Мефістофель
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).

Зібель
Це що ж?

Альтмаєр
Це ж як?

Фрош
То це твій ніс?

Брандер
А я схопив твого… От чудо!

Альтмаєр
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!

Фрош
Що трапилось — ніяк не розберем.

Зібель
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!

Альтмаєр
Я бачив сам — він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов олово, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?

Зібель
Та це ж усе була мана!

Фрош
А я хіба не пив вина?

Брандер
А як же грона ті на вітті?

Альтмаєр
От і кажіть, що див нема на світі!

Фауст
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?

Мефістофель
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.

Фауст
Я хочу знать.

Мефістофель
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!

Фауст
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.

Мефістофель
Що ж! Жди відьомського пиття!