«Блаженні гнані, блаженні ті, що плачуть…» — слова з Нагірної проповіді Ісуса Христа (Євангеліє від Матвія, V; Євангеліє від Луки, VI).
Альдебаран — зірка першої величини у сузір'ї Тельця.
Симеон Богоприємець — згідно з християнською легендою, праведник, який сприйняв у храмі новонародженого Ісуса й подякував Богові за те, що дано йому було побачити Спасителя (Євангеліє від Луки, II).
«Те Deum laudamus» — «Тебе, Бога, хвалимо» (лат.).
…подібно до Юпітера Громовержця, одним порухом брів… — Мається на увазі місце з першої пісні «Іліади» (ст. 528–530), де Зевс порухом брів змушує здригатись Олімп.
Гінко Подебрад (1452–1492) — чеський поет; писав любовні вірші й моралістичні алегорії, перекладав новели Боккаччо.
Стрей. — Напевно, мається на увазі Іржі Стрейц (пом. 1599 p.), чернець, автор віршів релігійно-повчального змісту та перекладач псалмів.
Шимон Ломницький (1552–1622) — один із найбільш плодовитих чеських письменників XVI — початку XVII століття.
Жоскен Депре (бл. 1440–1521) — композитор франко-фламандської школи, найвидатніший майстер поліфонії, прозваний сучасниками «князем музики».
Лютер Мартін (1483–1546) вважається одним із авторів німецького протестантського хоралу. У своїх релігійних гімнах Лютер широко використовував мелодії популярних тогочасних світських пісень.
Клод Ле Жьон (1528 — бл. 1600) — французький композитор, майстер поліфонії.
Аркадельт Якоб (бл. 1505–1568) — композитор франко-фламандської школи, що уславився своїми мадригалами.
Ґеорґ Pay (1488–1548) — німецький композитор і нотодрукар, автор теоретичних трактатів про музику. Поборник лютеранства, брав участь у поширенні масових пісень із текстами протестантських поетів.
Бенедикт Дуціс (Бенедикт Герцоґ, пом. 1544 р.) — німецький композитор. Писав головним чином церковні гімни.
Йоґанн Вейс — маловідомий німецький композитор епохи Реформації, якому Лютер приписував створення похоронного гімну. Згадку про Вейса французькі коментатори «Консуело» Л. Сельє та Л. Ґішар знайшли у «Загальній бібліографії музики» Ф.-Ж. Фетіса — довідниковому виданні, яким користувалася Ж. Санд.
Систр (систра) — давньоєгипетський ударний інструмент, який складався з невеликої дужки з отворами, крізь які просилялися металеві стержні. При струшуванні стержні ударялись об дужку, видаючи звук. Гра на систрах супроводжувала релігійні обряди, пов'язані з культом Ізіди.
Елевсинські містерії — давньогрецькі свята з містичними обрядами, які відбувалися поблизу Афін, у місті Елевсині. Присвячувалися богиням Деметрі й Персефоні та богові Діонісу, первісно були пов'язані з хліборобством.
Прокіп Великий (бл. 1380–1434) — гуситський проповідник, який очолював армію таборитів після смерті Яна Жижки.
Кальвін Жан (1509–1564) — швейцарський діяч Реформації, засновник кальвінізму, одного із протестантських віровчень. Альберт називає Кальвіна мстивим, маючи на увазі його надзвичайну нетерпимість. Кальвін перший серед вождів протестантизму звів у принцип переслідування єретиків, за його настійною вимогою було спалено на вогнищі прогресивного іспанського мислителя Міґеля Сервета.
Валленштейн Альбрехт фон (1583–1634) — німецький полководець, який сформував під час Тридцятилітньої війни армію ландскнехтів і здобув низку перемог над датчанами та військом протестантської ліги. Солдатам Валленштейна — найманцям, які воювали заради наживи, грабували та розоряли мирне населення, — Альберт протиставляє вояків-таборитів, які самовіддано боролися за свободу і незалежність свого народу.
Євхаристія — причащання, одне із християнських таїнств.
Оребіти — антифеодальний рух у Східній Чехії, який почався з масового паломництва на гору Ореб. 1423 р. Ян Жижка встановив зв'язок із цим рухом, заклавши основу для так званого Малого Табору — союзу східночеських громадян, нижчого дворянства та бідноти.
Прокіп Голий — Прокіп Великий (див. прим, до стор. 325), який на відміну від інших таборитських священиків, голився й не носив довгої бороди.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу