Жорж Санд - Консуело

Граф Ґодіц зустрів гостей скоріше сердечно, ніж церемонно, не втрачаючи часу на просторікуваті вітання, звелів поставити два прибори й почав з істинно патріархальною добродушністю пригощати їх найсмачнішими стравами. Ґодіц був предобрим чоловіком, і марнославство не тільки не розбещувало його серця, але навіть сприяло розвитку в ньому таких якостей, як довірливість і великодушність. Рабство панувало ще у володіннях Росвальда, і всі чудеса його було створено без особливих витрат — оброчною працею й панщиною, але він прикрашав ярмо своїх рабів квітами й ласощами. Він змушував їх забувати про необхідне, у надлишку роздаючи мішурні подачки, і, переконаний у тому, що тільки в задоволенні щастя, так звеселяв їх, що вони й гадки не мали про волю.

Прусський офіцер (по суті, він був один, тому що інший мовби являв собою тільки його тінь) спочатку начебто був здивований, навіть трохи шокований безцеремонністю графа й напустив на себе стриману чемність, але тут граф сказав:

— Пане капітане, прошу вас відкинути всяку ніяковість і почуватись як удома. Я знаю, що в армії Фрідріха Великого ви привчені до суворої дисципліни, і визнаю її пречудовою на своєму місці, але тут ви в селі, а якщо в селі не веселитися, до чого ж і приїздити сюди! Я бачу, ви люди виховані, з гарними манерами. Як офіцери прусського короля, ви, безсумнівно, виявили великі знання у військових науках і проявили самовіддану хоробрість. І я вважаю, що ви робите честь моєму дому своїм перебуванням у ньому. Прошу вас без церемоній мати його в своєму розпорядженні й залишатися доти, поки вам буде приємно.

Офіцер як розумна людина відразу ж зрозумів його, у тому ж тоні подякувавши господаря, наліг на шампанське; одначе це ні на йоту не змусило його втратити холоднокровність і не перешкодило оцінити чудовий паштет, щодо якого він пустився в гастрономічні просторікування, що не викликали у Консуело, досить помірної в їжі, високої думки про нього. Але її вразив, хоча й не зачарував, його вогненний погляд; вона відчула в ньому щось зарозуміле, допитливе, недовірливе, що було їй не до душі.

Під час сніданку офіцер повідомив графу, що його ім'я барон фон Кройц, він уродженець Сілезії, куди його послано придбати коней для кавалерії. Потрапивши до Нейса, він не міг протистояти бажанню подивитися сади, які так вихваляють, і палац Росвальда, — от чому він перебрався вранці через кордон, причому й тут, користаючись із нагоди, закупив деяку кількість коней. Він навіть висловив бажання оглянути стайні, якщо в графа є коні для продажу. Подорожує він верхи й увечері їде назад.

— Цього я не допущу, — сказав граф. — У цю хвилину в мене немає коней на продаж. Мені самому їх не вистачає для вдосконалень, задуманих мною в моїх садах. Але мені хотілося б якомога довше пробути у вашому товаристві.

— Коли ми приїхали сюди, то довідалися, що ви з години на годину чекаєте графиню Ґодіц; нам не хотілося б бути для вас тягарем, і, почувши про її наближення, ми негайно ж зникнемо.

— Я тільки завтра чекаю маркграфиню, — відповів граф, — вона прибуде сюди з дочкою своєю, принцесою Кульмбахською.

Вам, певно, відомо, добродії, що я мав честь укласти благородний шлюб…

— Із маркграфинею-вдовою Байрейтською, — трохи різко перебив його барон фон Кройц, здавалося, менш осліплений цим титулом, аніж очікував граф.

— Вона тітка прусського короля, — з деякою пихатістю мовив Ґодіц.

— Так, так, я знаю, — відповів прусський офіцер, беручи велику понюшку тютюну.

— І оскільки графиня надзвичайно мила й люб'язна дама, — продовжував граф, — то я не сумніваюся, що вона буде безмежно рада зустріти й почастувати хоробрих слуг короля, свого іменитого племінника.

— Ми були б дуже зворушені такою великою честю, — сказав, посміхаючись, барон, — але ми не маємо часу цим скористатися. Обов'язок настійливо закликає нас нести службу, і ми сьогодні ж розпрощаємося з вашою ясновельможністю; а поки ми були б щасливі помилуватися вашим прекрасним маєтком: у нашого володаря короля немає жодної резиденції, що могла б з ним зрівнятися.

Цей комплімент повернув пруссакові прихильність моравського вельможі.

Коли встали з-за столу, Порпора, більше зацікавлений репетицією, ніж прогулянкою, хотів було від неї ухилитися.

— Ні! Ні! — наполягав граф. — І прогулянка й репетиція — все відбудеться одночасно; ось побачите, маестро!

Граф запропонував руку Консуело й, проходячи з нею вперед, сказав: