Жорж Санд - Консуело

— Ну, нехай уже й так — змушувати нас мерзнути й застуджуватися, — бурчав він крізь зуби, — але настільки терзати нам вуха — це занадто.

— Курс на Пелопоннес! — віддав команду граф, і весь флот пішов до берега, всіяного крихітними будівлями на зразок грецьких храмів і стародавніх гробниць.

Увійшли до маленької бухточки, схованої в скелях, і за десять кроків од берега були зустрінуті залпом із рушниць. Двоє матросів упали при цьому «як неживі» на палубу, а маленький, дуже проворний юнга, що сидів високо на канатах, голосно скрикнувши, спустився, або, скоріше, спритно зісковзнув на палубу й почав по ній качатися, волаючи, що він поранений, і закриваючи руками голову, в яку нібито влучила куля.

— Зараз, — сказав граф Консуело, — ви мені знадобитеся для маленької репетиції, яку я хочу провести зі своїм екіпажем. Будьте ласкаві на хвилину зобразити маркграфиню й накажіть цьому вмираючому юнаку, так само як і тим двом убитим, які, до речі сказати, просто по-дурному впали, — підвестися, моментально видужати, узятися до зброї й захищати її високість од зухвалих піратів, які засіли отам.

Консуело негайно погодилася взяти на себе роль маркграфині й зіграла її з набагато більшою шляхетністю й грацією, ніж зробила б це сама пані Ґодіц. Убиті й умираючі підвелись і, стоячи на колінах, поцілували їй руку. Відразу їм було наказано графом не доторкатися насправді своїми губами васалів до благородної руки її високості, а цілувати власну руку, роблячи вигляд, що наближають губи до її руки. Потім убиті й умираючі кинулися до зброї, виявляючи при цьому бурхливий ентузіазм. Маленький блазень, який зображував юнгу, видряпався, мов кішка, назад на щоглу й вистрілив із легкого карабіна по бухті піратів. Флот зімкнувся навколо нової Клеопатри [301], і маленькі гармати вчинили страшенний шум. Граф, боячись злякати Консуело, попередив її, і вона не була введена в оману, коли почалася ця безглузда комедія. Але прусські офіцери, стосовно яких він не визнав за потрібне виявити таку ж люб'язність, бачачи, як після перших пострілів упали два чоловіки, бліднучи, притислися один до одного. Той, що все мовчав, здавалося, дуже злякався за свого капітана, чиє сум'яття також не залишилось непоміченим спокійною, спостережливою Консуело. Одначе не переляк відбився на обличчі капітана, а, навпаки, обурення, навіть, мабуть, гнів, — начебто цей жарт образив його особисто, здався образливим для його гідності пруссака й офіцера. Ґодіц не звернув на це ніякої уваги, а коли спалахнув бій, обоє офіцери вже голосно реготали і якнайкраще поставилися до потіхи. Вони навіть самі взялися за шпаги і, фехтуючи, мовби взяли участь у цій сцені.

Пірати, одягнені греками, озброєні великими мушкетами й пістолетами, зарядженими порохом, вийшовши на своїх легких човнах із-за красивих маленьких рифів, боролись, як леви. Їм дали можливість кинутися на абордаж, і тут їх усіх перебили, щоб добра маркграфиня мала задоволення їх воскресити! Єдина жорстокість, виявлена при цьому, полягала в тому, що деяких із піратів було скинуто у воду. Вода в басейні була надзвичайно холодна, і Консуело пожаліла було їх, але негайно ж побачила, що це робить їм приємність і вони навіть хвастають перед товаришами-горянами своїм умінням плавати.

Коли флот, очолюваний «Клеопатрою» (бо корабель, на який мала ступити маркграфиня, насправді носив це славетне ім'я), переміг, він, звичайно, повів у полон флот піратів і під звуки переможної музики (на думку Порпори, придатної тільки для похорону диявола) вирушив оглядати береги Греції. Потім підійшли до невідомого острова, де виднілися землянки та екзотичні дерева, що прекрасно акліматизувались або були майстерно зроблені, — у цьому важко було розібратися, до того справжнє й підроблене на кожному кроці змішувалось одне з одним. Біля берега острова були пришвартовані піроги. Тубільці кинулися в них із неймовірно дикими криками й попливли назустріч флоту: вони везли дикі квіти і плоди, щойно зрізані в теплицях графської резиденції. Дикуни були скуйовджені, татуйовані, кучеряві, схожі більше на чортів, аніж на людей. Костюми їхні були не дуже-то витримані. Одні з дикунів були прикрашені пір'ям, як перуанці, інші закутані в хутра, як ескімоси. Але цьому не надавалося значення, аби тільки вони були якнайпотворнішими й якнайрозшарпанішими, щоб їх можна було вважати щонайменше за людожерів.

Усі ці добрі люди страшенно кривлялись, а їхній проводир, велетень із приклеєною бородою до пояса, виступав із промовою, яку склав сам граф Ґодіц. То було сполучення якихось хрипких і шиплячих складів, розташованих абияк, щоб зобразити химерну варварську говірку. Граф, змусивши проводиря вимовити свою тираду без помилки, узявся сам перекласти цю чудову промову Консуело, яка все ще грала роль маркграфині до появи дружини графа.