Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том десятий

— Я дуже щасливий, Поло… через тебе, — не вгавав Дік.

— А я спізнюся на обід через тебе. Клади трубку. Червона Хмаро, в цю хвилину я люблю тебе дужче…

У трубці клацнуло — вона повісила свою. А за мить Дік здивовано відчув, що насправді він чомусь не такий щасливий, як казав. Серце його не приймало того щастя, бо у вухах у нього наче й досі бриніли Полин і Греймів голоси, що так палко співали «Циганський шлях».

Невже вона просто бавилася Греймом? Чи, може, ним, Діком? Ні, це неймовірно, це зовсім не схоже на неї. Він мов у пітьмі шукав розгадки; і враз перед його очима знов зринула Пола, в місячному світлі, в ту мить, коли вона обіймала Івена й тяглась устами до його уст.

Дік очманіло труснув головою й глянув на годинника.

Ет, за десять хвилин, менше ніж за десять хвилин він держатиме її в обіймах і все знатиме.

Та хвилини тяглись так повільно, що він не міг усидіти — встав і понлентав до її покоїв, зупиняючись то припалити сигарету, щоб кинути її, тільки раз затягтись, то послухати шпарке торохтіння друкарських машинок у кімнаті секретарів. Лишалося ще дві хвилини, а до дверей без клямки можна було дійти за одну, і тому він спішився на подвір’ї й задивився на диких канарок, що купались у водограї.

Рантом вони сполохано спурхнули вгору хмаркою золотого пір’я й діамантових бризок, і Дік теж злякано стрепенувся: нагорі, в Полиних покоях, ляснув рушничний постріл. Він зразу впізнав Полину «тридцять-тридцять» і кинувся прожогом через подвір’я. «Обхитрувала!» — тьохнула в голові думка, і те, що тільки-но було незбагненне, вмить зробилось очевидне й виразне, як ляскіт того пострілу.

Він біг через двір, сходами нагору, коридором, покинувши за собою двері навстіж, а в голові все тьохкало: «Обхитрувала! Обхитрувала!»

Пола лежала скорчена долі, лежала й здригалась, у повному мисливському вбранні, тільки без невеличких бронзових острог — їх держала в руках, стоячи над нею, перелякана, безпорадна покоївка.

Дік умить оглянув поранену. Вона дихала, хоч і була непритомна. Куля пробила їй груди з лівого боку і вийшла зі спини. Тоді він метнувся до телефону. Чекаючи, поки на комутаторі будинку з’єднають його з потрібним номером, він молився, щоб Генесі був ту хвилину в жереб’ячій стайні. Відгукнувся котрийсь із конюхів, а поки він бігав кликати ветеринара, Дік наказав А-Гесві залишатись біля комутатора й негайно прислати до нього А-Гова.

Краєчком ока він побачив, як до кімнати влетів Грейм і підбіг до Поли.

— Генесі, мерщій сюди, — наказав він у телефон. — Захопіть, що треба для першої допомоги, й біжіть до покоїв місіс Форест. У неї прострелено з рушниці легені чи серце, чи те й те. Біжіть швидше.

— Не чіпайте її,— гостро сказав він Греймові.— Можна нашкодити, кровотеча посилиться.

Тоді знову покликав у трубку А-Гея.

— Пошли Келегена на спортивній машині в Ельдорадо.

Скажи, що дорогою він зустріне доктора Робінсона; хай везе його сюди щодуху. Скажи, хай жене як чортяка. Місіс Форест поранена, скажи, йдеться про її життя, і дорога кожна секунда.

Не віднімаючи трубки від вуха, він обернувся й глянув на Полу. Грейм, що схилився над нею, але не доторкався до неї, зустрів його погляд.

— Форесте, — почав він, — якщо це ти…

Але Дік спинив його, показавши очима на Ой-Ой, що все стояла безмовна, розгублена, з острогами в руках.

— Про це згодом, — кинув він коротко й знову приклав мікрофона до губів.

— Доктор Робінсон?.. Гаразд. У місіс Форест прострелено з рушниці легені чи серце — або те й те. Келеген поїхав до вас спортивною машиною. Виїздіть назустріч йому і женіть чимдуж, прошу вас.

Потім Дік вернувся до Поли; Грейм відступив набік, а він став навколішки й схилився над нею. Дивився недовго, тоді звів очі на Грейма, похитав головою й сказав:

— Страшно переносити, ризик великий.

Він обернувся до Ой-Ой:

— Поклади ті остроги, принеси подушок. Івене, берися з того боку, піднімаймо обережно, помаленьку. Ти, Ой-Ой, підсовуй подушку… легше, легше!

Підвівши погляд, він побачив А-Гова, що мовчки стояв і чекав наказів.

Біжи скажи, хай містер Бонбрайт заступить А-Гея біля комутатора, — звелів йому Дік, — А-Гей хай лишається там — передавати накази. Хай скличе до себе всіх служників теж передавати накази. Ще скажи А-Геєві: тільки-но Сондерс привезе містера Бішопа, хай мчить до Ельдорадо, навздогін Келегенові — може, в того що поламається. Ще скажи, хай А-Гей знайде містера Менсона й містера Пітса чи ще яких двох службовців, у кого є машини, і щоб вони чекали в машинах тут, коло будинку. Містера Бішопа і його компанію хай А-Гей улаштує як звичайно. А ти вертайся до мене, щоб був напохваті.