Дені Дідро - Жак-фаталіст

Жак. За тих часів, коли на Сен-Жерменському й Сен-Лоранському ярмарках грали в азартні гри…

Пан. Це ж у Парижі, а товариш твого капітана був комендантом прикордонної фортеці.

Жак. На Бога, пане, не перебивайте мені… До однієї крамниці зайшли кілька офіцерів і застали в ній ще одного офіцера, який розмовляв з крамаркою. Один з них запропонував йому зіграти в кості, бо треба вам знати, що по смерті мого капітана його товариш, забагатівши, теж став гравцем. Отож, він, себто пан де Герші, згодився. Доля віддала склянку з кістьми до рук його суперника, і той усе викидає, викидає, аж кінця-краю не видно. Гра була в розпалі, аж тут один з присутніх зважився сказати панові де Герші, чи товаришеві мого капітана, що краще йому утриматись і далі не грати, бо тут люди від нього тямущіші. То був собі жарт, але товариш мого капітана, чи пан де Герші, подумав, що має справу з шулером. Він відразу поліз рукою в кишеню, витяг кінчастого ножа, і коли його супротивник простяг руку до костей, щоб скласти їх у склянку, він прип'яв йому руку до столу, кажучи: «Якщо кості підроблені, — ви шахрай; якщо вони гарні, я помилився». Виявилось, що кості гарні. Пан де Герші сказав: «Мені дуже прикро, і я пропоную вам відшкодування, якого ви бажаєте…» Не так сказав товариш мого капітана: «Я збувся грошей, простромив руку порядній людині, зате маю знову втіху досхочу битися…» Простромлений офіцер пішов на перев'язку. Коли видужав, з'явився до супротивника і зажадав з ним битися. Пан де Герші визнав вимогу справедливою. А товариш мого капітана кинувся йому на шию і сказав: «Я чекав вас з таким нетерпінням, що й сказати годі…» Пішли вони в поле. Пана де Герші, чи товариша мого капітана, простромили шпагою наскрізь, підвівши, доправили додому, сказали йому: «Ми ще побачимося, пане». Пан де Герші не відповів нічого, тоді як товариш мого капітана відповів: «Дуже цього сподіваюся». Вони билися вдруге, втретє і так аж до десяти разів, і все пан де Герші, чи товариш мого капітана, зазнавав поразки. Обоє були визначні офіцери, люди заслужені. їхня пригода набула великого розголосу. Аж нарешті дізнався про неї міністр. Одного з них затримали в Парижі, другого відрядили на місце служби. Пан де Герші скорився королівському наказові, а товариш мого капітана був у розпачу. Отака різниця між двома хоробрими людьми: один з них розсудливий, а другий біса в голові має.

Досі пригоди в пана де Герші та в товариша мого капітана були схожі, через те я й називав їх обох, розумієте, пане? Тепер я їх розлучу й говоритиму лише про товариша мого капітана, бо решта належить тільки йому. Ах, пане, зараз ви побачите, як мало ми владні над своєю долею і скільки химерного написано у великому сувої!

Товариш мого капітана попросив дозволу об'їхати свою округу й дістав його. Шлях йому лежить через Париж. Сідає він у поштову карету. О третій годині ранку карета проїздить повз оперу, саме розходилися з балу. Кільком молодим вітрогонам у масках захотілося піти поснідати з подорожніми. Прибули вони вдосвіта до місця сніданку, роздивляються один на одного. Хто ж із них здивувався зустрічі? Простромлений, пізнавши свого супротивника. Той подає йому руку, обіймає, висловлює свою велику радість з приводу такої щасливої зустрічі. Вмить вони йдуть за сарай, беруться до шпаг, один у сурдуті, другий у доміно, і товариш мого капітана знову падає додолу. Супротивник посилає йому допомогу, сам сідає до столу з рештою подорожніх, весело їсть і п'є. Одні збиралися рушити в подальшу путь, другі — вернутися до міста в масках поштовими кіньми…

Аж тут з'явилася хазяйка й поклала край оповіданню Жака.

Вона прийшла, і попереджаю вас, читачу, що не моя сила відрядити її. Чому, спитаєте ви. Бо вона з'явилася з двома пляшками шампанського, по одній у руці, а на небі написано, що кожен промовець, який звернеться до Жака з таким вступом, доконечно примусить вислухати себе.

Вона заходить, ставить пляшки на стіл і каже:

— Ну, пане Жаку, помирімося…

Хазяйка була не першої молодості жінка, висока й гладка, моторна, привітна, пухка, рот мала трохи величенький, але добірні зуби, широкі вилиці, вирячкуваті очі, чотирикутне чоло, прегарну шкіру, відверте, жваве й веселе обличчя, руки трохи важкенькі, але зап'ястки дуже гарні, такі, що хоч малюй або ліпи. Жак обійняв її за стан, поцілував міцно. Його злопам'ятність ніколи не могла встояти перед гарним вином й гарними жінками. Так написано на небі над ним, над вами, читачу, наді мною і ще багато над ким.