Мишель Монтень - Проби

Я надіюсь про те, як живуть справедливі

Божі ще сили, зазнаєш ти кари на скелях, Дідону

Кликати будеш по імені часто…

І про все я дізнаюсь —

Дійде ця вістка до духів підземних.

Коли Ксенофонту повідомили про загибель у битві під Мантінеєю його сина Грилла, він, з вінком на голові, приносив жертви богам. Ошелешений цією звісткою, він швиргонув вінком на землю, але потім, чуючи розповідь про те, що сталося, і збагнувши, що ця смерть була справді геройською, підняв його і знову надів на голову.

Навіть Епікур — і він також — утішив себе перед своєю кончиною думками про вічність і корисність написаних ним творів. Труднощі, що обіцяють славу і розголос, переносяться легко. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 24. І Ксенофонт мовить, що точно така сама рана і такі самі труднощі і тяготи випадають воєначальникові не менше, ніж воїнові. Узнавши, що перемога лишилася за ним, Епамінонд зміцнів духом і прийняв смерть з дивовижною твердістю. У цьому утіха, у цьому полегкість у найтяжчих стражданнях. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 24. Незчисленно схожі з цими обставини заводять, відволікають і позбавляють нас роздумів про смерть як таку.

Навіть доводи філософів лише злегка доторкаються до неї, не добираючись до її сутності і ледве ковзаючи по її оболонці. Найперший мислитель, великий Зенон, ганячи смерть, сказав так: «Ні одне зло не заслуговує пошани; смерть заслуговує її; виходить, вона зовсім не зло», а ганячи пияцтво — таке: «Ніхто не здумає довіряти свою таємницю заливасі; всякий довіряє її лише розумній людині; виходить, розумна людина не може бути заливаною». Чи бувають подібні доводи і мета? Мені приємно бачити, що ці зразкові душі не можуть здихатися деяких властивостей, що ріднять їх з ними.

Хоч би якими досконалими людьми вони були, це, одначе, всього-на-всього люди, та й квит.

Жага помсти — пристрасть вищою мірою солодка; їй властива деяка велич, і вона цілком природна; я дуже це добре бачу; хоча особистого знайомства з нею і не звів. Щоб відвернути від неї одного юного державця — це сталося зовсім недавно, — я не став розводитися про те, що як вам ударять по одній щоці, слід ради сумирності підставити другу; не став я йому переповідати і всілякі трагічні події, зображувані поетами, як наслідок цієї жаги. Про все це я не обмовився ні словечком і прагнув лише того, щоб навчити його відчувати красу зовсім іншої картини, малюючи йому пошану, любов і доброзичливість, яких він може досягнути, виявляючи поблажливість і доброту; і я відвернув його від марнославства. Ось так робляться такі діла.

Якщо вас охоплює надмірно палка закоханість, вам слід розвіяти її; і радять цілком правильно, в чому я не раз і з користю для себе переконувався на досвіді; розподіліть її між кількома бажаннями, одне з яких, якщо ви того захочете, може бути головним і основним, але з побоювання, як би воно не застувало всю решту і неподільно не панувало над вами, ослабляйте і стримуйте це бажання, поділяючи і відвертаючи його все знову і знову:

Як набубнявіє з могутніх чресел жила.

Краще-бо надмір вологи спровадити в будь-яке тіло.

І подумайте про це заздалегідь, щоб не опинитися в біді, якщо воно ще раз накотиться на вас,

Жала приховані мучать закоханих, от вони й ранять

Те, що їх вабить, від чого в них дика жага зароїлась.

Якось у дні молодості мені довелося пережити сильний надмірний для моєї душі сум, і він був не тільки сильним, ай — що найважливіше — і глибоко обґрунтованим; покладись я тоді на свої сили, і я б, мабуть, не витримав. Відчуваючи потребу розвіятися, я змусив себе, спираючись на розум і волю, закохатися, чому немало допоміг мій вік. Любов облегшила мене і розбила журбу, спричинену дружбою. І скрізь ми спостерігаємо одне й те саме: мене змагає якась прикра уява; я вважаю, що заступити її новою куди простіше, ніж побороти; і якщо я не можу замінити її уявленням протилежного робу, я все ж замінюю її якоюсь іншою. Розмаїття завше полегшує, розморожує і відвертає.

Якщо я не можу подолати застряглу в мені прикру уяву, я стараюся утекти від неї і, втікаючи, петляю з боку на бік і пускаюся на всілякі хитрощі; міняючи місцеперебування, заняття, товариство, я рятуюся у сум'ятті інших розривок і думок, а там нестерпна уява губить свій слід, і я остаточно тікаю від неї.