Мишель Монтень - Проби

Якщо я даю моїм думкам спочин, вони зразу ж поринають у сон. Мій розум ціпеніє, якщо мої ноги його не збадьорюють. Хто пізнає лише по книжках, ті завше такі. Моя книгозбірня розташована у круглій кімнаті, і вільного простору в ній стільки, скільки треба для столу і крісла. Біля стін розставлені п'яти-ярусні полиці, і куди б я не глянув, звідусіль дивляться на мене мої книжки. У кімнаті три вікна, з яких відкриваються чудові і далекі краєвиди, вона має п'ятнадцять ступнів у діаметрі. Взимку я одвідую її не так регулярно, бо мій дім, як підказує його назва, стоїть на белебні, і в ньому не знайти іншої кімнати, такої ж відкритої вітрам, як ця; але мені подобається в ній і те, що вона не вельми зручна і знаходиться на відльоті, бо перше певним чином гартує мене, а друге дає мені змогу уникати домашньої тісноти і метушні.

Се — моє пристановище. Я прагну забезпечити за собою неподільне володіння ним і відгородити від будь-яких зазіхань з боку тих, хто може повабитися на нього в силу шлюбних, родинних чи громадських стосунків. Скрізь, окрім як у ньому, влада моя власне номінальна і небагатого варта. Жалюгідний, по-моєму, той, хто не має у себе вдома куточка, де б він був і справді в себе, де міг би віддаватися турботам винятково про себе або сховатися від чужих поглядів! За марнославство треба розплачуватися немалими жертвами, бо тих, хто одержимий цією жагою, вона змушує завше бути на людях, ніби вони — статуї на ринковій площі: Велика доля — велика неволя. Сенека, Втішний лист до Полібія, 26. Навіть усамітнення не приносить їм самоти. У тому суворому способі життя, якому віддаються наші ченці, нема, як на мене, нічого утяжливішого, ніж порядок, що став, як видно, правилом у деяких законах — я маю на увазі постійне співжиття всіх в одному місці і присутність багатьох при будь-якій дії кожного з них. І я волію за краще бути завжди на самоті, ніж мати змогу іноді зостатися наодинці з самим собою.

Хто заявляє, що бачити у музах лише іграшку і вдаватися до них задля забавки означає зневажати їхню гідність, той, на відміну від мене, очевидно, не знає справжньої вартості вдоволення, гри і забави. Я ледве не сказав, що переслідувати якісь інші цілі при звертанні до муз смішно. Я живу з дня на день і, сказати по щирості, живу лиш для себе; мої наміри далі цього не йдуть. В юності вчився, щоб похвалитися своєю ученістю; тепер — щоб тішити себе хоч чим-небудь; і ніколи — задля прямої користі. Пусте і руйнівне захоплення домашнім начинням цього роду — я говорю про книжки — напрям не тільки на вдоволення потреби у знаннях, а на три чверті і на те, щоб убратися і причепуритися ув очах оточення — такий потяг давно вже мною облишений.

Книжки (для тих, хто вміє вибирати) мають багато приємних прикмет; але не буває добра без лиха; цій утісі також непритаманна чистота і бездомішковість, як і решті; книжки мають свої вади, і причому дуже істотні; читаючи, ми вправляємо душу, а тіло, яке я теж не повинен полишати своїм клопотам, у цей час нечинне, воно розслаблюється і підупадає. Я не знаю надмірностей, які були для мене згубніші і яких на схилі життя мені слід уникати дуже старанно.

Ото три моїх улюблених і особливих заняття. Я не згадую про ті, якими я служу спільноті для виконання мого громадянського обов'язку.

Одного разу мені довелося втішати одну справді засмучену пані — адже їхні прикрощі здебільшого штучні і показні:

Ох, оці тонкослізки, звиклі так жалкуватись,

Завжди, якщо не по них, їм уже робиться плачно,

Тільки шукають причину слізьми землю топити.

Хто протидіє цій пристрасті, той чинить не дуже мудро, бо протидія лише дратує їх і посилює їхню журбу; заводячи суперечку, тільки їхнє горе загострюєш. Ми помічаємо на прикладі наших звичних розмов, що здумав би хтось заперечити сказаному мною мимобіж, тому, чому я не надавав ніякої ваги, і я одразу стаю гопки і заходжуюся палко відстоювати кожне моє слово; і я роблю ще завзятіше, коли йдеться про речі, які для мене і справді істотні. І потім, діючи вказаним чином, ви беретеся за вашу справу зопалу, з грубою незграбністю, тоді як лікар, вперше приступаючи до лікування пацієнта, має робити це гожо, весело і з приємністю для недужого; і ніколи потворний і понурий лікар не матиме успіху у своєму ремеслі. Отож, навпаки, спершу треба допомогти болящим викласти свої скарги і ласкаво вислухати їх і висловити їм своє співчуття і цілковите розуміння. З допомогою цього викруту ви завоюєте довіру і зможете піти далі і завдяки легкому і непомітному відхиленню вбік перейти потім до речей і твердіших і догідніших для зцілення тих, хто прибитий своїм горем.