Мишель Монтень - Проби

Якщо вернутися до мене, то, прагнучи переважно до того, щоб не осоромитися перед присутніми, які дивилися на мене дуже пильно, я задумав трохи прикрити скорботу згаданої пані тонким шаром рум'ян і білил. Адже я добре знаю на досвіді, наскільки рука у мене важка і незграбна і який я безрадний в усовіщаннях. Або мої доводи бувають надто мудрованими і надто сухими, або я скидаю їх надто раптово, або роблю це надто недбало. Приглянувшись по якомусь часі до суті страждань, я не робив спроби позбавити її від них з допомогою ваговитих і переконливих доводів, чи то тим, що я їх не мав, чи то тим, що розраховував на великий успіх, діючи по-своєму; при цьому я не зупинив свого вибору ні на одному із способів, які приписує нам філософія, коли потрібно доставити комусь втіху; я не стверджував, як Клеант, що горе, на яке вона нарікає, зовсім не напасть, або, як перипатетики [159] Перипатетики (погуляльники) — Аристотель навчав своїх учнів, прогулюючись разом з ними. , що це не таке вже велике лихо, або, як Хрисипп, що жалівся на це і несправедливо і аж ніяк не похвально; я не радив, як Епікур — хоча його спосіб винятково близький до мого, — перенестись думкою з речей тоскних на приємні; не йшов також услід Цицеронові, який гадав, що ці всі доводи треба звалити в одну купу і користуватися ними в разі потреби; але відхиляючи потроху нашу розмову від її основного стержня і переводячи поступово на предмети спершу близькі, а потім в міру того, як я оволодівав увагою моєї співрозмовниці, і на віддаленіші, я непомітно відвернув сумні думки моєї пані, і вона опанувала себе і залишалася спокійною, поки я був біля неї. Ті, хто після мене взяв на себе ті самі клопоти, не змогли відкрити у її стані жодних поліпшень, і причина цього в тім, що моя сокира не добралася до коріння її скорботи.

Я вже торкнувся, мабуть, одного виду відвернень у громадському житті. Щодо використання відвернень у боротьбі з ворогами, застосовуваних Периклом у Пелопоннеській війні, а багатьма іншими іншого часу і за інших обставин, то в історії різних народів це річ надто часта.

Справді хитромудрим був викрут, з допомогою якого сьєр д'Емберкур врятував себе та інших у місті Льєжі, куди його послав дук Бургундський, що облягав льєжців, аби він прийняв місто на вже укладених умовах капітуляції. А у Льєжі, зібравшись уночі для обговорення цих умов, почали нарікати, невдоволені цією угодою, і багато хто задумав розправитися з парламентерами, що були у них у руках. Сьєр д'Емберкур, відчувши грозу з першої хвилі людського потоку, що підступив до дверей його будинку і готовий був кинутися на нього, одразу вислав до люду двох місцевих мешканців (бо при ньому їх було кілька), доручивши їм оголосити в народному зібранні нові і м'якіші пропозиції, придумані ним тут же на місці з огляду на загрозу. Ці двоє зупинили перший шквал бурі і повели за собою збуджений натовп до ратуші, де їх би могли вислухати і обговорити принесені ними вісті. Обговорення було коротке, і от зривається другий шквал, такий самий скажений, як перший, і сьєр д'Емберкур знов шле назустріч йому чотирьох нових, таких же удаваних посередників, що твердили, ніби цього разу їм доручено повідомити про вигідніші для льєжців умови, які їм безперечно більше прийдуться до смаку і якими вони будуть вдоволені; завдяки цим обіцянкам люд знову закликано на збори. Словом, тішачи городян такими забавками, відвертаючи їхній гнів і змушуючи їх розточувати його у безплідних суперечках та обговореннях, він врешті приспав його і щасливо дочекався приходу дня, що й було його першочерговим завданням.

Нижчеподана вигадка повідає приблизно про те саме. Аталанта, діва видатної краси і дивовижних обдаровань, бажаючи здихатися купи зітхальників, що домагалися пошлюбити її, заявила, що візьме у мужі лише того, хто зрівняється з нею у швидкості бігу, причому потерпілі невдачу заплатять своїм життям. Попри ризикованість такої жорстокої угоди, знайшлося чимало таких, які вважали подібну ціну сумірну з обіцяною нагородою. Гіппомен, якому випадало випробувати свої сили останнім, звернувся до богині — покровительки любовної жаги і закликав її помогти йому, і вона, послухавшись його просьби, дала йому три золотих яблука і вказівку, як їх використати. Змагання почалося, і Гіппомен, відчувши, що владичиця його серця, наступаючи йому на п'яти, ось-ось наздожене його, ніби ненавмисне впускає одне з яблук. Дівчина, захоплена красою яблука, не може подолати спокуси і затримується, аби підняти його.