Мишель Монтень - Проби

Окрім того, я не живлю до сильних світу цього ані великої нехоті, ані щирої любові, і моя воля не зв'язана якоюсь особливою уразою чи вдячністю. Монархів я шаную лише як підданець і громадянин, і мою шану не підігріває і не охолоджує жоден особистий, на мою велику радість, інтерес. Навіть до спільного і правого діла я ставлюся помірковано і без гарячки. За вдачею я не вельми надаюсь до тісних і глибоких прив'язань і самопожертви. Гнів і ненависть поза обов'язком справедливості, ці пристрасті потрібні лише тим, хто не дотримується своїх повинностей, керуючись розумом; усі законні і праведні наміри самі з себе зрозумілі і помірковані, інакше вони незаконні і бунтівничі. Ось чому я ходжу скрізь з високо піднесеною головою, з відкритим серцем і відкритим лицем.

Я мовлю щиро і не боюся цього визнати, я, не червоніючи, поставлю в потребі одну свічку архангелу Михайлові, а другу його змієві, як та бабця у байці. За тими, хто обстоює справедливість, я піду хоч у вогонь, проте лиш тоді, як зможу. Хай Монтень, як виникне така потреба, западеться з усією руїною, але як такої потреби не буде і він уціліє, я буду незмірно вдячний Фортуні; і всі засоби, які надасть мені мій обов'язок, кину на його порятунок. Хіба Аттик, тягнучи руку за добромисним, але подоланим сторонництвом, не врятувався при спільній загладі, серед стількох катастроф і перемін, завдяки своїй поміркованості?

Людям, як він, приватним, це легше; за таких обставин цілком резонно зректися честолюбних намірів стромляти пальця між дверми і наражатися самому. Але вагатися і стояти ні в сих ні в тих, ставитися геть-то байдуже до чвар і змагань у своєму краю — ба ні, це, як на мене, і ганебно, і безсоромно.

Шлях не середній це, а ніякий, саме тих, хто чекає,

Куди доля поверне.

Така річ допустима лише щодо справ сусідів; під час війни варварів проти греків Ґелон, тиран сиракузький, приховуючи, кому співчуває, тримав у Дельфах посольство з подарунками, аби завчасу узнати, на чий бік схиляється Фортуна, і поспішити приєднатися до звитяжця. Було б своєрідною зрадою чинити так у власних і домових справах, де слід неодмінно визначитися, з ким ти. Але не втручатися в події людині, яка ніякої посади не обіймає і ні за що не відповідає, я вважаю за гріх простиміший (я не шукаю вимовки), ніж у війнах з чужинцями, хоча в них, за нашими законами, беруть участь лише добровольці. Одначе й ті, хто безоглядно віддається чварам, можуть поводитися так статечно і помірковано, що бурі доведеться пронестися над їхньою головою без усякої шкоди. Хіба ми не мали підстав сподіватися цього по небіжчикові єпископові Орлеанському, панові де Морвільє [153] Жан де Морвільє (1506–1577) — маршалок Франції, виявляв поміркованість у політиці щодо протестантів, не брав участі у Варфоломіївській ночі. ? І серед тих, хто мужньо веде змагання й нині, я знаю людей бездоганного і шляхетного звичаю, і вони завше устоять на ногах, хоч би які випробування і поразки небо нам готує. Я вважаю, що лише королі можуть гніватися на королів і вважаю за дурнів тих, хто з власної охоти лізе у таку нерівну зваду; з володарем не зчиняє особистої сварки той, хто відкрито і сміливо йде проти нього в ім'я честі й обов'язку. Якщо він не любить такого мужа, він чинить ліпше, він шанує його. А там, де йдеться про закон і захист давнього ладу, є щось таке, що спонукає навіть тих, хто важать на нього з якоюсь своєю метою, вибачати, як не поважати, його оборонців.

Але не треба, як ми це робимо щоденно, називати обов'язком внутрішню уразу і невдоволення, породжену особистими пристрастями та інтересами, як годі назвати зрадницьке і злосливе поводження сміливістю. Свій нахил до злості і ґвалту ці люди називають завзяттям. Пориває їх не діло, а корисливість. Війну вони розпалюють не тому, що вона справедлива, а тому, що це війна.

Ніщо не заважає ставитися лояльно до тих, хто ворогує між собою, і при цьому поводитися цілком пристойно. Керуйтеся в цьому як не однаковою дружньою прихильністю (вона допускає розмаїту міру), то принаймні стриманою, то й не зв'яжетеся з одною особою так, аби вона жадала од вас чого завгодно. Задовольняйтеся скромною мірою ласки великих і, опинившись у каламутній воді, не пробуйте ловити в ній рибу.

Другий спосіб (себто присвячувати себе цілком комусь) такий же необачний, як і безсовісний. Той, ради кого ви зраджуєте іншого, теж прихильного до вас, хіба не знає, що ви кинете потім і його? Він уважає вас за лиху людину, і, поки слухає вас, користає з вашої нещирості. Дволичні люди корисні тим, що приносять вам, але треба стерегтися, аби самі вони виносили од вас якнайменше.