Мишель Монтень - Проби

Для людини як не святої, а, сказати б, ґречної, чемних, але простих звичаїв, і не надто високого лету, найбагатше і найзавидніше було, як на мене, життя Алківіада.

Що ж до Епамінонда, то як приклад його надзвичайної великодушності я наведу тут деякі з його засад. Найбільшу втіху, пережиту ним у житті, дала йому, за його власним свідченням, радість, яку він справив отцю і матці звитягою під Левктрою. Зворушений цим, він ставив їхню радість понад власну, відчуту від цього подвигу. Він не вважав за можливе допуститися вбивства бодай однієї людини, навіть якби йшлося про відзискання свободи краю. Ось чому він так холодно поставився до наміру свого колеги Пелопіда, який задумав визволити Теби. А ще він уважав, що слід уникати у битві герцю з другом, який виступає на боці супротивника, і пощадити його. Людяність його, навіть стосовно ворога, була така велика, що накликала на нього підозру беотян. Змусивши рішучими діями спартанців відкрити йому прохід біля Коринту, через який можна було вступити до Мореї, він удовольнився тим, що розсіяв їх, але переслідувати не став. За це його зняли з посади полководця, що було для нього вельми почесною відставкою, зважаючи на причину її, а для земляків його — вельми ганебною справою, бо їм довелося відновити його у колишньому чині і визнати, що від нього залежить їхній порятунок і слава. Звитяга йшла за ним тінню скрізь, де він їх не вів. Добробут його краю закінчився з ним так само, як від нього почався.

Кожному трапляється говорити недоречності; проте зле, коли їх висловлюють з розвагою.

З великими силкуваннями велику дурницю сказав.

Мені це не загрожує: вистрілюючи свої, я трачу на них не більше зусиль, ніж вони варті; і в цьому їхнє щастя. Якби вони завдавали мені бодай найменшого клопоту, я б їх занехаяв. Я купую їх і продаю на вагу. З папером я гомоню, як з першим зустрічним. Аби тільки не розминатися з правдою, у цьому суть.

Кому ж не огидна облуда, якщо навіть Тиберій згордував нею собі на великий збиток? Йому донесено з Германії, що в нього, як він побажає, є змога усунути з допомогою трутизни Армінія: з усіх ворогів, яких мали римляни, він був наймогутніший, він так шпетно потрактував їх і Вара і сам-один не дав їм убитися в потугу в тих краях. Тиберій відповів, що римський народ звик мститися на супостаті на видноті, зі зброєю в руках, а не підступно і спотайна. Він відкинув корисне задля чесного. То був, скажете мені, дурисвіт; так і я думаю. Серед людей його ремесла то ніяке не диво. Але свідоцтво чесноти важить не менше в устах її ненавидника. Тим паче, що воно вирвано в нього самою правдою, і якщо йому нема місця в його душі, то він бодай прикривається ним як оздобою.

Наша будова, публічна і приватна, сповнена недосконалості. Проте в природі неужиткового нема, навіть сам неужиток. Нічого не закралося до нашого всесвіту, що б не мало в ньому належного місця. Наша істота — це зліпок нечестивих властивостей: честолюбство, заздрість, ревність, помста, забобон, розпач домують у нас і горують над нами так природно, що образ цього можна побачити навіть у тваринах; ба, до них можна додати навіть жорстокість, ваду таку протиприродну: коли ми бачимо муки іншого, то, жаліючи його, чуємо в нутрі якусь болісно-солодку сверблячку злорадства; вона знайома навіть дітям:

Любо, як моря поверхня запіниться, бурями збита,

Із суходолу дивитись, як інший на хвилі бідує.

Якби хтось забрав у людини зародки цих властивостей, він геть би знівечив основи, на яких стоїть наше життя. Так само в кожній державі існують необхідні їй посади не лише зневажені, а й порочні; порокам у ній одводиться своє, і їх використовують для зміцнення нашої спільноти, як використовується отрута для підтримання здоров'я. Якщо їх можна уневинити тим, що вони потрібні, і громадська необхідність змушує забути про їхні правдиві властивості, то треба обсадити їх громадянами стійкішими і не такими вразливими, ладними пожертвувати честю і сумлінням, як ті славні мужі старожитності клали свої голови, рятуючи вітчизни. А ми, недолугі, беремо легші і не такі небезпечні ролі. Загальне благо вимагає, аби ми в ім'я його ламали віру, брехали і вбивали: полишімо ж ці обов'язки на людей слухняніших і гнучкіших. Справді, мені доводилося не раз спостерігати, як судді нещирою і фальшивою надією на поблажливість чи помилування морочили злочинця, аби вибити з нього признання, вдаючись до безсоромного шахрайства. Я волів би, щоб правосуддя і навіть сам Платон, прихильник цього звичаю, винайшли б інший засіб, що більше припадав би мені до мислі. Таке лукаве правосуддя шкодить собі не менше, ніж шкодять йому інші. Нестак давно я відповів, що я навряд чи зміг би зрадити державця задля простачиська, бо й простачиська зрадити задля державця якось не випадає. Мені не тільки огидно ошукувати, а й огидно, коли ошукуються у мені. Я стережуся давати до цього якісь підстави чи приключки. У небагатьох випадках, коли я посередникував між княжатами, у тих поділах і переділах, які нас нині роздирають, я пильно уникав уводити когось в оману чи личкуватися. Хто приломився до цього ремесла, той силкується краще маскуватися і вдає себе поступливішим і згідливішим, ніж насправді. А от я висловлюю свої переконання навпростець і рішуче, своїм богом. Сумлінний перемовник і новачок, що воліє радше відступитися од справи, ніж од самого себе! Досі мені велося так щасливо (адже щастя грає тут головну роль), що мало хто, спілкуючись із супротивними сторонами, стягав на себе менше підозр і залучав собі більше ласки і доброзичливості, ніж я. Я завше щирий, а це з першого погляду легко викликає прихильність і довіру. Простота і щирість, в якому б віці і часі це не було, завжди доречні. При цьому в тих, хто виступає в справі без жодної для себе користі, незалежність не така підозріла і немила. Вони можуть цілком доречно навести відповідь Гиперіда атенцям, які нарікали на різкість його мови: «Панове, я, може, занадто розпускаю губи, та ви судіть, чи маю я якусь вигоду з того і чи граю на цьому в свою сопілку». Моя незалежність легко рятувала мене від усяких закидів у вдаванні, одне, що я завше виявляю твердість, не милуючи нічого і ріжучи правду в очі (навіть позаочі не міг би висловлюватися гірше!), а друге, що це все я роблю невимушено і просто. Беручись за справу, я домагаюся чогось понад те, ради чого дію; я не загадую наперед і не сную далеких розрахунків: кожну деталь залагоджую осібно і конкретно, а решта як складеться.