Мишель Монтень - Проби

Наче Люцифер ясний, в Океанових хвилях омитий,

Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,

В час, коли людям своє він священне покаже обличчя

Й темінь розгонить.

а потім його незмірні знання, його вікопомна слава, чиста, нескаляна, вільна від плям і заздрощів, отож ще довго по його смерті тривала побожна віра, що медалі з його зображенням ощасливлюють тих, хто носить їх на собі. Ні про одного царя чи князя історики не написали стільки, скільки написали самі царі й княжата про його подвиги. Ще й нині магометани, гордуючи всякою іншою історією, опріч власної, приймають і шанують його дієпис, у вигляді особливого привілею. Хто візьме це все до уваги, визнає, що я мав рацію прекладати його над самого Цезаря, який єдиний міг би змусити мене захитатися при виборі. Годі заперечити, що в Цезареві подвиги вкладено більше дарувань, проте везіння більше в Олександрових чинах і вичинах. У багатьох речах вони не поступаються одне одному, а в деяких верх навіть за Цезарем. Це були два вогні або два бурчаки, які збурили світ на двох різних його краях:

Мов пожар, що огорне

Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,

Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину

З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі

Нищать усе і руйнують.

І хоть Цезарева амбіція була поміркованіша, та вона була така згубна і зловорожа через те, що обрала собі за лиху мету загладу всього краю й викликала занапащення цілого світу, отож, усе разом зібравши і поклавши на шальки, я не можу не стати на бік Олександра.

Третій і найвиборніший, як на мене, муж — Епамінонд. Щодо слави, то він не мав її бодай приблизно стільки, як тамті (бо слава не є найістотнішою стороною речі); проте гарту й мужності, не тих, що розпалюють його честолюбство, а тих, які мудрість і розум можуть прищепити в поштиву і зацну душу, цих він мав стільки, скільки тільки можна собі уявити. Доказів доблесті він довів, як на мене, не менше, ніж Олександер і Цезар. Хоча його воєнні подвиги не такі численні і не такі голосні, як Олександрові і Цезареві, але як зважити всі їхні околичності, то вони були не менш трудні й складні і вимагали не меншої зваги і ратної умілості. Греки без усякої суперечки віддали йому належне, оголосивши його першим проміж себе, а бути першим у Греції без натяжки означає бути найчільнішим у світі. Щодо його тямущості і знань, то до нас дійшов суд старожитній про те, що жоден чоловік не відав більше і не мовив менше за нього, бо він признавався до пітогорійців. Але коли він промовляв, ніхто не міг з ним зрівнятися: оратор з нього був видатний і дуже переконливий. Що ж до звичаїв і сумління, то він далеко перевищував усіх, хто коли-небудь порався громадськими справами. З цього погляду, а він найважливіший і завжди на першому місці, бо тільки з нього видно, що ми за одні (і тим-то він переважує на шальці всі інші, разом узяті), Епамінонд не поступається жодному філософові, навіть самому Сократові. Шляхетність у нього чеснота вроджена, первісна, стала, незмінна, непохитна, тоді як у Олександра вона здається благенька, непевна, одмінна, розпливчата і випадкова.

Старожитні вважали, що як розібрати по кісточках усіх великих верховод, то в кожному знайдеться якась особлива прикмета, яка робить його славним. А в ньому одному всі якості й досконалості становлять якусь повноту. Вона проявляється в будь-яких людських діяннях, у громадських чи приватних справах, на війні і мирного часу, в житейському його поступуванні чи в славній, геройській смерті. Я не знаю жодної постаті ані долі людської, до якої він ставився б з більшою шаною і любов'ю. Правда, його залюбленість в убозтві здається мені трохи надмірною з огляду на те, як її малюють його найщиріші друзі. І тільки ця його єдина риса, дарма що вона шляхетна і гідна всякого подиву, здається мені надто терпкою, аби я, бодай подумки, рвався наслідувати його. Єдиного тільки Еміліана Сципіона, якби він ставив перед собою таку саму високу мету, як Епамінонд, і мав такі самі глибокі і розмаїті знання, можна було б у даному разі покласти на другу шальку. Яка шкода, що до нас не дійшла та пара життєписів, майже на самому початку твору, життєписів напевняка найшляхетніших з усіх написаних Плутархом, — тих двох мужів, з яких один, за одностайним визнанням, посідає перше місце у греків, а другий у римлян. Який вдячний сюжет і яке спритне перо!