Мишель Монтень - Проби

Я не кажу нічого одному, чого б не міг сказати іншому, лише ледь змінивши тон, і я виголошую йому речі або неістотні, або відомі, або такі, що можуть піти на пожиток обом. Нема такої вигоди, задля якої б я дозволив собі дурити їх. Довірене моїй мовчанці я свято бережу, але за збереження беру малу дещицю. Проте берегти таємниці княжат, про які тобі байдуже, докучливий і важкий тягар. Я залюбки пристаю на такий торг: хай мені повіряють мало, але хай сміло ймуть віри тому, що я їм приношу. Я завше знав більше, ніж мені хотілося. Щира мова, подібно до кохання і вина, викликає таку саму щирість.

Мудро, на мою думку, відповів Філіпід цареві Лізимахові, який його спитав: «Що з мого добра хотів би ти дістати?» — «Все що завгодно, аби лиш то не були твої таємниці». Я бачу, що кожен дується, коли від нього приховують дно дорученої йому справи і чогось недобалакують. Щодо мене, то я буваю радий, коли мені повідомляють не більше, ніж треба для виконання мого завдання. Я не прагну, щоб моя обізнаність зашивала мені рота і прирікала на мовчанку. Якщо я маю служити за знаряддя ошуканства, нехай це буде бодай без мого відома. Не хочу, щоб мене вважали за відданого і вірного служника, здатного зрадити когось. Хто невірний самому собі, тому не обов'язково зберігати вірність і своєму панові.

І що ж, княжата, ті вимагають не половини людських душ, і тому обмеженою й обумовленою службою гордують. Тут ради нема; я заявляю їм напрямець, допоки мій крес сягає; невільником я можу бути лише свідомо, та і то в мене це не завше виходить. І вони теж чинять зле, жадаючи од вільної людини такого самого послуху і відданості, як од того, кого вони створили з ницості й купили і чия фортуна зокрема і цілком пов'язана з власною. Закони позбавили мене неабиякого клопоту; вони обрали мені сторонництво і дали мені пана; всі інші зверхності і зобов'язання повинні бути залежні від нього й обмежені. Отож, якби схильності спрямовували мене інакше, це не означає, що я мав би мерщій перекинутися на тамту сторону. Воля і прагнення становлять собою самі закони, а вчинки повинні підкорятися правоустановам.

Ці мої засади поступування трохи не узгоджуються з прийнятим звичаєм; вони не здолали б спричинити великі наслідки, ані запанувати надовго. Сама невинність не змогла б у наші часи ні вести перемовини без облуди, ані торгуватися без ошуканства. Громадські доручення мені не до шмиги; все, до чого зобов'язує моє становище, я виконую сумлінно, та й квит. Ще змалку мене занурювали в такі діла по вуха, і я давав їм раду, але намагався здихатися їх якнайхутчій. Відтоді я уникав братися за них, погоджуючись лише зрідка, і ніколи не рвався душею до них. Я повернувся тилом до амбіції; достоту як оті веслярі, що у такій поставі посуваються навзадгузь, а все ж якщо я не надто устряв у такі клопітні справи, то завдячую більше своїй волі, ніж прихильній долі. Але є тут шляхи менш супротивні моєму смакові і прийнятніші для моєї вдачі, і якби Фортуна колись відкрила мені ці шляхи до вселюдної шани, я б відкинув доводи розуму і відгукнувся б на її клич.

Ті, хто всупереч моєму признанню зазвичай кажуть, ніби те, що я називаю щирістю, простотою і безпосередністю, насправді приумілість і хитрість, і що мені притаманні радше обачність, ніж доброта, радше удаваність, ніж природність, радше вироблене, ніж уроджене, більше мені роблять честь, ніж безчестять мене. Та вони, певно, вважають мене за хитрюгу, і я охоче визнаю нагороду за тим, хто, живучи зі мною і придивляючись до мене зблизька, не згодиться, що нема жодного правила чи вправи, які здолали б дати комусь таку природну ходу і зберігати таку саму безпосередність і безпечну подобу, завше однакову і незворушну на шляхах таких крутих і розмаїтих. Е, ні! самі визнають, що всі їхні силування і визворотки не здатні навчити їх того самого. Дорога правди єдина і проста, дорога особистої користі і пожитку доручених справ двоїста, нерівна і випадкова. Я часто бачив у житті вдавану і штучну безпосередність, що пнулася стати справжньою, але найчастіше марно. Надто вже схожа вона на езопівського осла, який, наслідуючи пса, скочив на радощах обома копитами на рамена свого пана, але тоді як пес у нагороду дістав пестощі за таке вітання, то осел удостоївся подвійної порції кийків. Кожному найбільше личить, що найбільше йому властиве. Цицерон, Про обов’язки, І, 31. Я не хочу позбавити обман його прав, це б означало погано розуміти життя. Я знаю, що не раз і не два він прислужився з користю і що більшість людських ремесел існують його коштом і держаться на ньому.