Вольтер - Кандід

Нарешті на обрії з'явився французький берег. — Чи бували ви коли у Франції, пане Мартене, — спитав Кандід.

— Бував, — відповів Мартен, — я об'їхав багато провінцій; серед них є такі, де половина людей божевільні, кілька таких, де люди аж надто лукаві; в одних вони взагалі досить лагідні й досить дурні, в інших вражають дотепом; але скрізь, по всіх провінціях, перша їх турбота — то кохання, друга — наклеп, третя — дурна балаканина.

— А чи бачили ви Париж, пане Мартене?

— Так, я бачив Париж; він поєднує всі ці відміни. Це хаос, це тиск людський, де всі шукають утіхи і майже ніхто не знаходить, — так принаймні мені здалося. Я там пробув недовго; по приїзді мене геть чисто обібрали злодюжки на сен-жерменському ярмарку; мене самого вважали за злодія; вісім днів висидів я у в'язниці; після цього я став коректором у друкарні, щоб було з чим пішки вернутись до Голландії. Надивився я тут всякої наволочі — писак, проноз і хворих на конвульсії. [248] Конвульсюнери — секта всередині янсеністів, яка виникла в період його переслідування. Кажуть, що там є і пристойні люди; я ладен вірити.

— Щодо мене, — сказав Кандід, — то я не маю жодного бажання бачити Францію; ви легко зрозумієте, що, проживши місяць в Ельдорадо, не хочеш нічого вже бачити, крім Кунігунди. Я маю чекати її у Венеції; ми поїдемо через Францію до Італії. Ви поїдете зі мною?

— Залюбки, — мовив Мартен, — кажуть, що Венеція гарна тільки для венеціанських нобілів, проте там добре зустрічають і чужинців, коли вони при грошах. Грошей у мене нема, але ви їх маєте, і я піду з вами скрізь.

— До речі, — сказав Кандід, — чи вірите ви, що земля спочатку була морем, як запевняють у тій грубезній книзі, [249] Вольтер має на увазі місце з Біблії (Буття, 1, 2). що належить капітанові корабля?

— Анітрохи не вірю, — сказав Мартен, — так само як і в інші казки, що нам торочать з якогось часу.

— Але з якою ж метою створено світ? — спитав Кандід.

— Щоб нас дратувати, — відповів Мартен.

— Чи не вражає вас, — провадив далі Кандід, — любов до мавп двох дівчат з країни орейлонів, про яких я вже вам розказував?

— Анітрохи, — мовив Мартен, — я не вбачаю в цьому почутті нічого дивного. Я бачив стільки надзвичайного, що тепер для мене усе звичайне.

— А як ви думаєте, — питав Кандід, — чи завжди люди різатимуть одне одного, як тепер? Чи завжди будуть брехунами, шахраями, зрадниками, невдячними, розбійниками, ницими, боягузами, заздрісними, обжерами, п'яницями, скупими, шанолюбцями, хижаками, обмовниками, розпусними, фанатиками, лицемірами та дурними?

— А ви як гадаєте, — мовив Мартен, — чи завжди яструби їли голубів, коли ловили їх?

— Безперечно, — сказав Кандід.

— Гаразд! — сказав Мартен. — Коли яструби завжди мали однакову вдачу, то чому ж мають змінитися люди?

— О, — відповів Кандід, — тут велика різниця, бо незалежна воля…

Отак міркуючи, вони прибули до Бордо.

Кандід спинився в Бордо ненадовго, тільки щоб продати кілька ельдорадських камінців та найняти зручного візка на двох, бо він уже не міг обійтися без свого філософа Мартена, йому тільки прикро було розлучатися зі своїм бараном, якого він віддав Академії наук у Бордо, що оголосила сьогорічну премію тому, хто доведе, через що вовна на цьому барані червона; премію було присуджено одному північному вченому, що довів за допомогою А плюс В мінус С, поділеному на X, що баран мусив бути червоний і мав подохнути від овечої віспи. [250] Французький натураліст П'єр Луї Мопертюі (1698–1759), який в одній із своїх праць математично обґрунтовував існування Бога.

Тим часом усі подорожні, яких Кандід зустрічав по дорозі у заїздах, говорили йому:

— Ми їдемо до Парижа.

Загальне прагнення навіяло і йому бажання побачити цю столицю, тим більше що була вона не так і далеко від дороги у Венецію.

Коли він в'їхав до передмістя Сен-Марсо, йому здалося, що він опинився в найгіршому вестфальському селі.

Тільки-но Кандід спинився в заїзді, як занедужав з утоми. А оскільки на його пальці був величезний діамант, а в його екіпажі помітили важенну скриньку, то біля нього відразу з'явилися два лікарі, яких він не кликав, кілька найближчих приятелів, що не відходили від нього, і дві святобожниці, що варили йому бульйон. Мартен казав:

— Пригадую, я теж захворів у Парижі, коли був тут уперше; я був дуже бідний, зате не було біля мене ні приятелів, ні побожних жінок, ні лікарів, — і я одужав.