Вольтер - Кандід

О музи! До вас завжди звертаються на початку твору, я ж удаюся до вас тільки наприкінці. Дарма, як мені докорятимуть, що я читаю молитву по обіді, не сказавши передобідньої. [551] Передобідня — benedicite (лат) — католицька молитва перед їжею. Та через це, о музи, ви не менше будете захищати мене. Пильнуйте, щоб зухвалі продовжувачі не спотворили своїми байками ті істини, яких я навчаю смертних у цьому правдивому оповіданні, адже вони наважилися вже сфальсифікувати «Кандіда», «Простака» і «Цнотливі пригоди цнотливої Жанни», що їх один колишній капуцин спотворив у батавському виданні віршами, вартими капуцина. [552] Йдеться про видання в Голландії 1756 р поеми Вольтера «Орлеанська діва», яке здійснив чернець-розстрига Мобер де Гувест із власним продовженням. Пильнуйте, щоб вони не завдавали цим збитків моєму обтяженому великою родиною друкареві, у якого ледве вистачає грошей на шрифт, папір і чорнило.

О музи, примусьте мовчати огидного Коже, [553] Коже — Франсуа-Марі Коже (1723–1780) — французький літератор, який 1767 р виступив із памфлетом, спрямованим проти роману Мармонтеля «Велізарій». професора теревенів у колежі Мазаріні, якого не задовольнили моральні повчання Велізарія й імператора Юстиніана, і він написав дикі обмовницькі пасквілі на цих великих людей.

Заткніть рота педантові Лярше, [554] Лярше — П'єр-Анрі Лярше (1726–1812) — французький літератор і еллініст, автор праці «Додатки до філософи історії» (1767), в якій виступив проти Вольтера. що, не знаючи й одного стародавнього вавилонського слова, не відвідавши, як я, берегів Тігру й Євфрату, мав безсоромність твердити, ніби прекрасна Формозанта, дочка найбільшого в світі царя, Альдея і всі жінки цього шановного двору, за приписами їх релігії, спали у великому вавилонському храмі з усіма конюхами Азії ради грошей. Цей учений розпусник, о музи, ворог ваш і ворог цнотливості, обвинувачував прекрасних єгиптянок Мендеса, [555] Мендес — місто Стародавнього Єгипту. що вони кохаються тільки з цапами, потай сподіваючись помандрувати з Єгипет, щоб там зазнати любовних пригод.

Знаючи новітню історію не краще за стародавню і сподіваючись заслужити прихильність якоїсь старої, він брехливо твердить, ніби незрівнянна Нінон [556] Нінон де Ланкло (1620–1705) — світська жінка незрівнянної вроди, яка приятелювала з багатьма видатними людьми свого часу. у вісімдесятилітнім віці спала з абатом Жедуеном, членом Французької академії, Академії історії і археології. Він ніколи не чув про абата Шатонефа [557] Абат Шатонеф — близький приятель Нінон де Ланкло, хрещений батько Вольтера. і вважає його за абата Жедуена. [558] Жедуен (1667–1744) — абат і письменник, особливо відомий як перекладач. Та й про Нінон він знає не краще, ніж про вавилонських дів.

О музи, дочки неба, ваш ворог Лярше зробив ще гірше, він співає похвали педерастам, він наважується казати, що всі отроки моєї країни причетні до цієї мерзоти. Збільшуючи число винних, він гадає врятувати себе.

Благородні й цнотливі музи, обороніть мене від цього метра Лярше, бо вам однаково огидний і педантизм, і педерастія.

І ви, метре Алібороне, [559] Аліборон — невіглас, який видає себе за знавця. прозваний Фрероном, відставний єзуїт, ви, чий Парнас міститься то в Бісетрі, [560] Бісетра — виправна в'язниця, розташована неподалік Парижа, потім божевільня. то в найближчому шинку; ви, якого віддано на суд по всіх європейських театрах у правдивій комедії «Шотландка», [561] … у правдивій комедії «Шотландка» — Комедія Вольтера (1760), в якій він висміював Фрерона в образі шпигуна і донощика Флерона. ви, гідний сину панотця Дефонтена [562] Дефонтен П'єр Франсуа (1685–1745) — абат, французький літератор, був ув'язнений у Бісетрі, звинувачений в аморальності Вольтер сприяє його звільненню 1724 р Згодом Дефонтен писав проти Вольтера й інших просвітників Вольтер відповів йому гострим і дотепним памфлетом (1736). бо народилися від його кохання з одним із тих гарненьких хлоп'ят, що носять мечі й пов'язки, як син Венери, [563] Амур часто поставав з пов'язкою на очах як свідчення того, що його стріли не вибирають свою жертву. і, як він, прагнуть злетіти в небеса, хоч, правда, не вище димаря, — вам, любий Алібороне, якого я завжди так ніжно любив і який примусив мене сміятися цілий місяць після комедії «Шотландка», вам на суд віддаю я свою «Вавилонську царівну». Наговоріть про неї всякої гидоти, щоб її більше читали.