Вольтер - Кандід

— І дуже добре робив, — сказав Простак, — пастофорів треба, підтримуючи, стримувати.

Він записав ще багато інших думок, які вжахнули старого Ґордона.

— Як! — казав той сам собі. — П'ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дитини. Я тремчу, зміцнюючи старанно свої забобони; він же слухає тільки голос природи.

Добрий чоловік мав кілька невеличких критичних брошурок, у яких люди, нездатні нічого створити, гудять творчість інших, у яких різні Візе [408] Донно де Візе (1638–1710) — французький журналіст, який у своїх критичних статтях виступав проти Расіна і Мольєра. знеславлюють Расінів, а Фейді [409] П'єрВалентенФейді (1640–1709) — французький богослов і літературний критик, який у своїй полемічній книзі «Телемахоманія» виступив проти повчального роману Франсуа Фенелона «Пригоди Телемаха» (1700). — Фенелонів. Простак переглянув деякі з них.

— Я прирівняв би їх, — сказав він, — до деяких мушок, що поклали свої яєчка під хвіст найкращим коням; це не заважає тим бігти.

Обидва філософи ледве зболили кинути оком на ці літературні екскременти.

Незабаром вони вдвох прочитали початки астрономії. Простак побачив небесне склепіння, і це видовище його захопило.

— Як важко, — говорив він, — почати дізнаватися про небо саме тоді, коли мене позбавлено права бачити його! Юпітер і Сатурн рухаються цими безкраїми просторами, мільйони сонць освітлюють мільярди світів, а в цьому куточку землі, куди закинуто мене, знайшлися істоти, що позбавили мене, мене — істоту, яка бачить і мислить, — усіх цих світів, яких міг досягти мій зір, і того, де Бог судив мені народитися! Світло, створене для всього всесвіту, втрачене для мене! На Північній півкулі, де прожив я свої дитячі й молодечі роки, його від мене не ховали. Без вас, дорогий мій Ґордоне, я був би тут нікчемою.

Молодий Простак скидався на одне з тих дужих дерев, що, зрісши на неплідному ґрунті, швидко простягає своє коріння й гілки, коли їх пересадять на кращу землю, і дуже незвичайним було те, що саме в'язниця стала за таку землю.

Між книжками, що заповнювали дозвілля двом в'язням, були вірші, переклади грецьких трагедій, кілька французьких театральних п'єс. Вірші, що оспівували кохання, лили в душу Простака водночас і насолоду, і сум: усі вони говорили про його дорогу Сент-Ів. Байка про «Двох голубів» [410] Байка про «Двох голубів» — твір Лафонтена. розривала йому серце: надто далеко був він від того, щоб повернутися до своєї голубки.

Мольєр захоплював його: він познайомив його зі звичаями Парижа й усього людського роду.

— Якій із цих комедій віддаєте ви перевагу?

— «Тартюфові», [411] Славнозвісна Мольєрова п'єса «Тартюф» — світовий образ лукавого святенника, створений перевдягненим державним злочинцем. безперечно.

— Я теж так думаю, — сказав Ґордон, — це Тартюф засадив мене до цього приміщення, й можливо, що якраз Тартюфи спричинилися до вашого нещастя. Як подобаються вам грецькі трагедії?

— Досить гарні для греків, — сказав Простак.

Але коли він прочитав сучасну «Іфігенію», «Федру», «Андромаху», «Аталію», [412] Вольтер перераховує далі трагедії Расіна «Іфігенія» (1675), «Федра» (1677), «Андромаха» (1667), «Гофолія» (1691) та Корнеля «Родогюна» (1644) і «Цінна» (1640). він був у захваті, він зітхав, він лив сльози, запам'ятовував їх, не завчаючи.

— Прочитайте «Родогюну», — сказав йому Ґордон, — кажуть, що це шедевр; інші п'єси, що дали вам стільки насолоди, в порівнянні з нею небагато варті.

З першої ж сторінки молодик сказав йому:

— Це не того самого автора.

— Звідки ви це бачите?

— Я ще не знаю про це, але ці вірші не западають мені ні в серце, ні у вуха.

— О, це ніщо, тільки вірші, — обізвався Ґордон.

Простак відповів:

— То навіщо їх писати?

Прочитавши дуже уважно п'єсу з єдиним наміром відчути приємне, він подивився на свого друга сухими очима й здивований. Він не знав, що сказати. Нарешті, змушений пояснити, що саме він почуває, він відповів:

— Я мало що зрозумів на початку, я був дуже обурений на середині, остання сцена мене дуже зворушила, хоч і видалося мені, що вона малоправдоподібна. Ніхто з персонажів мене не зацікавив, і я не затримав у пам'яті й двадцятьох віршів, хоч я можу запам'ятати всі, коли тільки вони мені подобаються.

— Проте цю п'єсу вважають за найкраще, що ми маємо.