Арістофан - Комедії

Не побрався з вівцею.

Гієрокл

Ось на коліна я став.

Трігей

Надаремно благаєш, небоже.

(До глядачів) .

Гей, глядачі! До столу щиро просимо.

Гієрокл

А я?

Трігей

Ти їж Сівіллу на здоров'ячко.

Гієрокл

Клянусь Землею, вам мене не спекатись.

1120Урву й для себе дещо з кухні спільної.

(Хапає м 'ясо, Трігей відбирає і б'є його) .

Трігей

Лупіть Бакіда!

Гієрокл

(до глядачів)

Вас покличу свідками.

Трігей

І я. Бо ти — базіка ненажерливий.

(До раба) .

Гони плутягу в шию! Києм, палкою!

Раб

Ти бий, я — шкуру обдеру з негідника,

Що нею так проворно він закутався.

Трігей

(до Гієрокла)

Ану, зі шкури! Чув чи ні, святеннику!

Ти бач — орейський ворон набундючений!

Ану, назад в Елімній! Ну, вивітрюйся!

Трігей з рабом переслідують, б'ють Гієрокла і покидають орхестру.

Перша половина хору

Я сміюсь, веселюсь!

1130Геть шоломи, геть мішки

з сиром та цибулею!

Не любив я зроду війн.

Інша річ — при вогні

день при дні з друзями

Попивать за столом

Та й полін до вогню,

Літом іще рубаних,

раз у раз докидать.

І горішки, і каштани

На вуглинках припікати

І служницю обнімать,

Поки жінка миється.

Провідця першої половини хору

Ось вона, пора блаженна: вже закінчено сівбу,

За вікном — Сіріє мжичка. Знехотя пита сусід:

«Як гадаєш, Комархіде, що робитимем тепер?»

«Як на мене, — треба пити: засльотилось, дощ іде.

Жінко, чуєш? Нам квасолі миски зо три підсуши.

Борошна підсип до неї. Про маслини не забудь.

Сіра хай Манеса кликне — адже нині не пора

Виноградник обробляти, підрізать лозу витку,

Не пора і підгортати: бач, розкисла вже земля.

Принесіть іще від мене пару зябликів, дрозда

1150І підливу, і чотири ніжки заячі, якщо

Кицька ввечері учора їх собі не потягла,

Щось вона вже надто довго, клята, поралася там.

Нам подай три ніжки, хлопче, а четверту — батькові.

В Есхінада гілку мирту попроси, лише рясну.

Заразом і Харінада,

Друга нашого гукни.

Хай і він хильне між нами

В час, коли сприяє небо

Нашим нивам і садам».

Друга половина хору

1160Кожен раз навесні,

Лиш цикади залящать,

О, як любо йти мені

Крізь ряди лемнійських лоз!

Все дивлюсь — чи, бува,

Виноград-первісток

Не дозрів. Бачу, там

Стигне вже смокви плід,

Прийде час — обірву.

Смачно їм, і між тим

1170«Весно мила!» — промовляю.

Клин товчу, напій мішаю.

І за літо я стаю

Кругловидим, повним сил.

Провідця другої половини хору

Гірша річ, коли з тобою проклятущий таксіарх.

На шоломі — три султани, а на плечах —

плащ-огонь.

«Плащ мій, — хвалиться хвалько той, — в Сардах

мочено в багрець»,

А коли запахне боєм, плащ огнистий зі страху

Він забарвлює на жовте, і червоно-жовтий весь

Утікає. Глянеш збоку — чи то півень, чи то кінь.

1180Лиш султанами стрясає. Я ж стою ні в сих

ні в тих.

А коли такі вже дома, ну й даються узнаки!

Тих записують до війська, цих — виписують, і так

Без кінця, аж поки раптом: «Завтра на зорі —

в похід».

А харчів не закупили. Бо ж не знали ні про що.

Підбіжиш до Пандіона, глянеш — списки на стовпі,

Ось і ти в них. Плюнеш з горя і чвалаєш навмання.

Так-то з нас, селян, кепкують більше,

ніж із вас, міських,

Щитомети ці, огидні для людей і для богів.

Прийде час, дозволить доля — з ними

поквитаюсь я.

1190Через них життя не мав я,

Тих, що левами є вдома, але лисами — в бою.

З дому виходить Трігєй зі слугами.

Трігей

Ого, о-о!

Ото гостей весільних понасходилось!

(До раба) .

Зітри столи султаном. Хоч для того він

Тепер нам знадобиться. І неси мерщій

Всього побільше — пряників, і печива,

Дроздів, і заячини, і калачиків.

На весілля приходять коваль і гончар.

Коваль

А де Трігей?

Трігей

Ось тут я. Смажу рябчиків.

Коваль

О милий друже! Як ти ущасливив нас,

Добившись миру! За серпа недавно ще

1200й півшеляга ні в кого я не випросив,

Тепер — п'ять драхм за штуку я вторговую.

(Киває на гончара) .

А той три драхми у селян за глек бере.

Тобі ж ми безкоштовно подаруємо