Арістофан - Комедії

Тож підійди, красуне, поцілуймося!

(До Гермеса) .

710А чи не напитаю я біди собі,

Як обійму Достачу після довгих літ?

Гермес

То полинівки випий про всяк випадок.

Бери також Веселість і веди її

До Ради, там, де бути їй належиться.

Трігей

Блаженна Радо! Славну маєш подругу!

Ну й об'їсися юшки там триденної!

Кишок і м'яса скільки буде з'їдено!

Ну, будь здоровий, о Гермесе!

Гермес

Й ти рушай.

Щасливої дороги! Пам'ятай мене!

Трігей

720Гей, жуче мій, додому відлітаємо!

Гермес

Його нема тут.

Трігей

Але де ж подівся він?

Гермес

У колісниці Зевса возить блискавки.

Трігей

А чим же він, бідненький, там харчується?

Гермес

Амброзію з'їдає Ганімедову.

Трігей

А як спущусь я?

Гермес

Легко. Тою стежкою

З богинею під руку швидко спустишся.

Трігей

(до Достачі й Веселості)

До мене, любі, швидше! Земляки мої

Всі очі вигляділи, вас чекаючи.

Трігей з Достачею і Веселістю виходять.

Хор залишається.

Корифей

Вирушай же в дорогу щасливо! А ми — зберемо

те начиння тим часом

730Та й до нього сторожу приставим, бо тут,

біля сцени, весь час сновигає

Всяка погань, пройдисвіти різні, то так

і гляди: щось потягнуть з-під носа.

Тож пильнуйте і ґав не ловіть. Ну, а ми

до людей, що зібралися нині,

Кілька слів і від себе ще тут додамо

і розкриємо все, що на думці.

Сторожам не завадило б гнати звідсіль

усіх тих комедійних поетів,

Що самі анапестами хвалять себе

привселюдно без міри і стриму.

Але, Зевсова дочко, коли вже не гріх

похвалити того, хто найкращий

Із поетів усіх комедійних поет, хто досяг

щонайбільшої слави,

То наставник наш певний, що й він у людей

заслужив похвали немалої.

Він-бо перший з поетів усіх переміг

жалюгідних отих сміхотворів,

740Що над лахами, знай, викривлялись усе,

а боролися — тільки з вошами.

І Гераклів зі сцени поет наш прогнав,

жерунів, що постійно голодні.

Він їх висміяв перший з усіх, а рабам,

що брехали тоді й метушились,

А нарешті лягали й самі під батіг,

не доводилось більше при ньому

Появлятись на сцені з ганебним плачем,

завиваючи, тільки для того,

Щоб, таких-от побачивши, приятель-раб

міг отак поглумитись над ними:

«Гей, а хто ж то, небоже, списав так тебе?

Виглядає, немов би колючі

Батоги налетіли на тебе гуртом —

та й ушкварили дружно по спині».

Наш наставник відкинув цей мотлох увесь,

ті брудні, заяложені жарти.

Величаве мистецтво створив ради вас

і воздвиг ще небачену вежу

750Із промовистих слів і глибоких думок,

і з найтонших і рідкісних жартів —

Не з дрібноти сміявся поет, не з жінок,

не глумився над людом невинним, —

Він боровся із сильними світу сього

непохитно, з напором Геракла.

Через сморід страшний шкіряний він пройшов,

через вир закипілої злоби.

Я один лиш піднявся з драконом на бій.

Це той самий дракон гострозубий,

Що з очей божевільних, огидних очей,

сипав іскри розпусниці Кінни.

А довкруг голови його сотня підлиз

вигиналась, лизала, шептала.

І гримів його голос, як той водоспад,

що затягує жертву; смердів він,

Мов тюлень, був як Ламія завжди брудний,

як верблюд він викручував задом.

Перед ним я не зблід, а двобій розпочав

і змагався щоденно завзято

760ради вас, ради всіх остров'ян, і за це

вам трапляється нині нагода

Відплатити по-людськи, добром за добро,

за мої перед вами заслуги.

Та й раніше, як доля всміхалась мені,

не вчащав на палестри я гордо,

Не принаджував хлопців, а швидко збирав

свої речі й зникав непомітно.

Я вас рідко засмучував, часто смішив

і сповняв свій обов'язок чесно.

Ось тому вам зі мною тепер по путі —

І мужам, і хлоп'ятам, але, зокрема,

Я звертаюсь до лисих, уклінно прошу,

Щоб сприяли вони перемозі моїй.

А коли переможу, тоді за столом

770На бенкетах, обідах гукатиме всяк:

«На ось, лисому це подай, лисому те,

І горіхів, і пряників. Щедро гостім

Того мужа, який хоч би лисим чолом

На поета великого схожий».

Перша половина хору

Музо, війну позабувши,

Зі мною, другом твоїм,

Нині стань до танцю.

Весілля богів оспівай,

Бенкети смертних,

780Забави блаженних

Прослав.