Арістофан - Комедії

Пісні Софокла, Евріпіда віршики.

Гермес

Брехня! Богині Миру — та й полюбляться

Ці дріб'язкові чвари-нісенітниці?

Трігей

Тут — бекання отари, плющ, цідильний міх,

Жіночі груди в метушливім натовпі,

Служниця п'яна, кухлі перекинуті.

Куди не глянеш — очі розбігаються.

Гермес

Ось глянь — міста як мирно забалакали,

540Усміхнені, веселі, задоволені.

Трігей

Хоч під очима й досі ще синці у них,

І кровоточать рани, ще не згоєні.

Гермес

А глядачі… Поглянь лиш — мов написано

В них ремесло на лицях…

Трігей

Далебі, що так.

Гермес

Там китичник, озлившись, глянь, вискубує

Волосся власне.

Трігей

А мотичник тільки-но

Ригнув щосили прямо в пику мечнику.

Гермес

А онде серпник аж сіяє з радості.

Трігей

Ще б пак! І тиче дулю майстру-списнику.

Гермес

550Cкажи, хай хлібороби вже розходяться.

Трігей

Гей, чули, хлібороби? На поля свої

З риштунком хліборобським, гайда!

Рушили!

Гей, в похід, але без списа, без щита і без меча!

Давній мир міцний довкола грає, плеще через край.

Дружно, з піснею на поле, до роботи кроком руш!

Корифей

О благословенна днино! Як чекав тебе рільник!

Припаду до лоз я нині, сльози радісні проллю,

Обійму красуню-смокву, — я ж малим садив її, —

Рвусь туди, до них, до рідних, після

довгих-довгих літ.

Трігeй

560Наперед богині Миру, друзі, шану віддамо:

Це ж вона, вона звільнила нас від китиць і Горгон.

А потому вже майнемо легконого на поля,

Закупивши на дорогу про запас рибин смачних.

Гермес

Ну й ідуть, аж любо глянуть: крок твердий,

плече в плече.

Не юрба — суцільна маса, наче тісто у діжі.

Трігей

Справді так. А глянь, до сонця раз у раз

виблискують

То мотики гостролезі, то залізні трійчаки.

Скоро так, як по шнурочку, зійдуть лози на полях.

Ой, не терпиться, їй-богу, знов, як то було колись,

570Обробляти, доглядати скромний свій шматок землі.

Як жилось нам славно, браття,

У той час, коли між нами

Ще була богиня Миру!

Пригадайте ті варення

І ті смокви, і ті мирти,

Молоде вино солодке

І фіалки край криниці.

Ті маслини, що за ними

Так стужились.

580За те все богині Миру,

Тільки їй — земний уклін.

Перша половина хору

О вітай, вітай, богине! Ти прийшла. Як мило нам.

Ми без тебе сохли тут.

Все хотіли вийти в поле,

За роботу взятися.

Ти ж бо — скарб неоціненний, владарко,

Для нас усіх,

Тих, що орють, сіють, жнуть.

Ти — єдина нам підмога

У щоденному труді.

590Cкільки

Натерпілись ми,

Поки ти прийшла, солодка,

Мила, безкорислива!

Хліборобам ти — спасіння, хліб насущний

На щодень.

Ось тому тобі назустріч

Усміхаються щасливо

Смокви й лози молоді.

Все живе благословляє

600Твій прихід.

Корифей

Та чому її так довго ми не бачили, чому?

Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.

Гермес

О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.

Розкажу вам по порядку, що з богинею було.

Відтоді все почалося, як злочинцем

Фідій став.

А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, —

Він же знав, на що ви здатні, бачив часто

вищир ваш, —

Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, —

Про мегарців постанову,

й затріщало і пішло.

610Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,

Що від диму всі ридали, вся Еллада,

тут і там.

Мить одна — і зашкварчали виноградники

в огні.

І бочки одна об одну билися, потрощені.

Не було ніде й просвітку, і богиня

зникла враз.

Трігей

Ось про це, клянуся Фебом, я ніколи

ще не чув.

І не знав я, що богиню щось із Федієм

ріднить.

Корифей

Та і я це вперше чую. Видно, через те вона

Отака красуня пишна. Не одне почуєм ще.

Гермес

А міста, що вам підвладні, тільки лиш

побачили,

620Як гризетесь між собою, зуби скалячи,

мов пси,

Боячись податків, тут же обплели

обманом вас.

І тоді вельмож-лаконців підкупили,

а вони,

Від природи вже підступні, запопадливі

на зиск,

Підло вигнали богиню і війну розпочали.

Ну, і знову їхня користь стала збитком

рільникам:

Звідси в море відпливали їм на помсту

кораблі,

Щоб останню смокву зжерти там, в невинних

поселян.