Арістофан - Комедії

Гермес

На греків розгнівившись, небожителі

Війні охоче місцем поступилися.

Нехай, мовляв, товче їх аж донесхочу.

Самі ген-ген знеслися, щоб не бачити

Тих міжусобиць ваших і не слухати

Благань і скарг постійних та набридливих.

Трігей

210А чим же так безсмертним ми дошкулили?

Гермес

А чом до бійки лізли, хоч не раз боги

Робили перемир'я, але варто лиш

Спартанцям хоч би трішки переважити —

«Дамо, — горлають, — перцю тим афінянам,

Близнятами клянемось!» Хай лиш верх беруть

Афіняни, а Спарта хоче миру вже —

Тоді афінян чути: «Ні, не вірте їм!

Афіною клянемось, — нас обдурюють!

Вони не раз ще прийдуть ради Пілоcу».

Трігей

220Немов і справді чую співвітчизників.

Гермес

Тому я сумніваюсь, чи побачите

Колись богиню Миру.

Трігей

Ну, а де ж вона?

Гермес

Сам Полемос в печері ув'язнив її.

Трігей

В якій печері?

Гермес

Там, внизу. Ще й брилами

Він привалив до верху, щоб ніхто звідтіль

Не вивів полонянки.

Трігей

А скажи мені,

Що з вами він робити наміряється?

Гермес

Того не знаю. Але стій… Учора він

Притяг під вечір ступу дивних розмірів.

Трігей

230А що це він затіяв, як ти думаєш?

Гермес

Міста товкти в ній хоче. Ну, пора мені.

Здається, він надходить: шум оглушливий

Зсередини розлігся.

Трігей

Ой, біда мені!

Ану, дам ходу звідси. Наче й сам я чув

Глухі удари ступи войовничої.

З'являється Полемос з величезною ступою в руках.

Полемос

О смертні, смертні! Горе вам, страждальники!

Ух, і заниють зараз ваші щелепи!

Трігей

(заховавшись)

Владико Фебе! Це ж не ступа — жах один!

І Полемос, як гляне — кров стинається.

240Так ось хто нас постійно переслідує —

Страшний, що всіх на землю ницьма кидає.

Полемос

(нахилившись над ступою)

Спартанці часникові, о нещасні ви

Стократно й многократно, вам — кінець уже!

(Кидає в ступу часник) .

Трігей

(до глядачів)

А наша хата з краю. Нам і байдуже.

Не ми в біду попали, а лаконяни.

Полемос

Мегаро, гей, Мегаро! Я й тебе умить

Зімну, стовчу в цій ступі, в порошок зітру.

(Кидає цибулю) .

Трігей

Гай-гай! Ото Мегара буде плакати,

Пекучими сльозами заливатися!

Полемос

250Тепер на тебе черга, гей, Сициліє!

(Кидає сир) .

Трігей

Таку країну та й оберне в місиво!

Полемос

Ану, ще меду піділлю аттичного.

(Доливає меду) .

Трігeй

(перелякано)

О ні, благаю, тільки не аттичного,

Чотири ж він оболи нині коштує!

Полемос

Гей, Постраху, — до мене!

Пострах

Ось я. Слухаю.

Полемос

(тицяє йому кулаком у ніс)

Забув, чим пахне? Чом без діла швендяєш?

Трігей

Ну й кулачина!

Пострах

(плаче)

Ой, не бий, хазяїне!

Трігей

(сам до себе)

Невже цибулю взяв у жменю Полемос?

Полемос

Товкач мені потрібний. Ну, чого стоїш?

Пострах

260Ми тут лиш від учора… Не придбали ще.

Полемос

Тоді мерщій — в Афіни. Там позич його.

Пострах

Еге ж, біжу, щоб знову не заплакати.

Трігей

(до глядачів)

Людці, людці мізерні, що тут діяти?

Загроза явна, бо, як тільки вернеться

Він з товкачем, то зразу сяде Полемос

Міста дробити в ступі запопадливо.

Хай згине, Діонісе, посланець його!

Вбігає Пострах.

Полемос

Гей, ти!

Пострах

В чім річ?

Полемос

Позичив?

Пострах

Лихо трапилось:

Пропав товкач афінський, шкіряник отой,

270Що всю Елладу м'яв і перемішував.

Трігей

О владарко Афіно, як доречно він

Сконав на благо міста! Аж не віриться,

Що вже нам не заварить каші свіжої.

Полемос

То гайда в Спарту, пошукай там іншого!

Та швидко!

Пострах

Ну аякже.

Полемос

Не барись мені!

Трігей

(до глядачів)

Ой люди, що то буде? Це ж не жарти вже!

Якщо в самофракійські таїнства хто з вас

Посвячений, то саме час молитися.

Щоб посланець, упавши, ногу вивихнув.

Пострах

(прибігає знову)

280Ой, ой, нещастя, ой, нещастя трапилось!