Віктор Астаф’єв - Сучасна російська повість

І ще одна обставина весь час її тривожила: фальшивість її становища як матері Матвія. З цим час було кінчати. Влітку обіцяла приїхати Люда — як бути з нею? Втягувати її в «таємниці мадрідського двору»? Ні! А що буде з батьком, коли він дізнається?

І так думала Ася і так і нарешті наважилась: треба сказати правду, — а там уже що буде. Одного разу ввечері (Матвій уже спав, набігавшись за день) вона сказала якомога чіткіше:

— Знаєш, тату, я перед тобою винна. Мені давно треба було це зробити, але я не наважувалася, Це стосується Матвія…

Батько зблід і відповів спокійно:

— Що він не твій син? Це я вже знаю.

— Звідки?

— Я також перед тобою винен, приховав від тебе цей лист. Його принесли без тебе, я поклав на рояль, а Ma-тюша, ти його знаєш, дуже любить гризти папір. Прийшов, бачу — сидить на килимі й шматує. Один ріжечок зовсім від’їв, а решту я зібрав по шматочку і підклеїв. І при цьому мимоволі прочитав. Лист від Люди. Дізнався, що Матвій її син, а не твій. Звичайно, це мене приголомшило. Але нічого. Довго думав — обманула ти нас чи ні? Вирішив — ні. Адже ти жодного разу не казала, що він твій син, просто дозволяла нам так думати…

— Отже, ти знаєш? І не сердишся?

— Ні, звичайно. І не турбуйся — менше любити я його не буду. Любиш не рідного, а людину. Якби раптом виявилося, Що ти не моя донька, слово честі, я б любив тебе не менше…

Обнялися, поплакали.

— А лист де? — згадала Ася.

— Несу, несу.

На початку липня приїхала Люда — гарненька, весела, трохи поповніла. Матвій спочатку її не впізнав, але дуже швидко обвикся.

— Скажи — «мама», — вчила його Люда.

— Атя, — вперто говорив Матвій.

— Ну хіба тобі важко? Скажи «ма-ма».

Не казав. Таке простеньке слово не хотів сказати, хоча вмів говорити набагато складніші: «мило», «малина». Отак врозтяжку: «ма-ли-на». Говорити це слово він навчився після сумного випадку, коли, пролізши сам у сад, об’ївся малини і досить серйозно захворів. Відтоді, угледівши кущі малини, він кожного разу сам собі сварився пальцем і повчально казав: «Ма-ли-на!»

Люду Матвій сприйняв швидше як ровесницю і подругу по іграх, ніж як дорослу. Бігали вони наввипередки по саду — вона довгонога, струнка, гарна, він коротконогий, круглий, гарний.

Спали Ася з Людою в одній кімнаті, а дід з Матвієм в іншій. Чоловіча половина й жіноча. В чоловічій вечорами було тихо, а в жіночій балаканина, сміх, жарти.

В першу ж ніч, як тільки лягли, Люда сказала:

— Знаєш, Асько, в мене величезна новина. Я, здається, закохалася.

— Що ти! В кого?

— Ні, поки що говорити не буду, щоб не зурочити. Це такий чоловік, такий… Ну, всебічно освічений, просто незвичайний. Він в тисячу разів вищий за мене за всіма параметрами. Навіть моторошно, до чого вищий.

— Я його знаю?

— Ні, його ніхто не знає. Чорна скринька.

— А хороший?

— Страшенно! Просто не віриться, щоб така людина могла мене полюбити. Він мені ще нічого не говорив, але відчуваю — любить, і все! Асько, до чого ж я щаслива! Дивлюся на себе — руки-ноги мої, а все разом не я.

— Дивись, не помилися знову, як тоді з Олегом.

— Що ти! Нічого схожого. Олег і він — це небо й земля.

— А все-таки хто ж він? Таємниця мадрідського двору?

— Не скажу — значить не скажу. Поки він мені всіма словами не уточнить свою любов. Тоді скажу, слово честі. Ти не бійся, Асько, я тепер обережна!

— А про Матвія він знає?

— Він усе знає, йому навіть говорити не треба, він за визначенням усе знає.

— Ну, це вже ти перебільшуєш. Жодна людина, навіть геніальна, не може все знати за визначенням.

— А він може. Ой, Асько, яка я щаслива!

Люда стрибнула на ліжко до Асі, почала її турсати.

— Дурненька, я ж лоскоту боюся! — відбивалася Ася.

— Треба ж мені себе виявити. Сил немає терпіти, яка я щаслива!

Ледве вгомонилася, заснула Люда. А Ася ще довго не спала, роздумувала. Доля Матвія її тривожила. З ким, врешті, буде Матвій? Тут любов і там любов, але тут законного права немає, а там право. Якщо Люда вийде заміж, як її чоловік поставиться до Матвія? Велике запитання.

І ще одне: якась скабка сиділа в серці. Прислухавшись до себе, зрозуміла Ася, що заздрить, так, заздрить Людиному щастю. І син і любов…

Люда поїхала сама, без Матвія. Прощаючись, шепнула Асі:

— Потім видно буде, що до чого.

Ася була сумна, заклопотана. Хто був щасливий, так це дід.

В моєму житті за останній час відбулися різні зміни.

Насамперед захворів Валентин. Ніколи нічого з серцем не було і раптом — інфаркт. Правда, кілька місяців перед тим він вів несамовитий спосіб життя. їздив, пиячив, знімав одразу дві картини, любив одразу двох жінок — одну красуню, другу розумницю. А головне, пив, пив…