Стендаль - Червоне і чорне

Грегуар, Анрі (1750–1831) — абат, член конвенту, діяч Французької революції 1789 р.

Сікст П'ятий — римський папа (1585–1590). — За переказом, був за молодих років пастухом; досягши сану кардинала, протягом п’ятнадцяти років прикидався вмираючим і калікою, щоб здаватись смиренним.

Деліль, Жак (1738–1813) — французький поет.

Гверчіно, Джованні Франческо Барбіері (1591–1666) — італійський художник.

Баррем (1640–1703) — французький математик, автор популярного підручника елементарної математики.

«Попередник» — журнал республіканського напрямку, виходив у Ліоні з 1830 по 1834 р.

Алакок, Маргарет-Марія (1647–1690) — черниця, що проповідувала культ «Серця Ісусова», проти якого заперечувала значна частина духівництва.

Мальмезон — маєток дружини Наполеона Марії-Жозефіни в околицях Парижа. Наполеон часто відвідував цей маєток, коли був консулом.

Морері, Луї (1643–1680) — французький історик, автор історико-біографічного словника.

Соуті, Роберт (1774–1843) — англійський поет реакційно-романтичного напряму.

Реїна, Франческо (1772–1826) — італійський літератор і політичний діяч, що співчував ідеям Французької революції.

Абат де Прад (1759–1837) — політичний діяч при Наполеоні і в роки Реставрації.

Поццо ді Борзо, Карло-Андреа (1764–1842) — італійський дипломат, ворог Наполеона.

Найбільший поет сучасності — мова йде про Беранже, який зазнавав судових переслідувань.

Лорд Голланд, Генрі-Річард Вессел-Фокс (1773–1840) — англійський політичний діяч, ліберал, співчував Наполеону, намагався пом’якшити його долю на острові Святої Єлени.

Герцог де Кастрі (1756–1842) — діяч роялістської еміграції.

«Фоблаз» — роман французького письменника Луве де Кувре («Пригоди кавалера де Фоблаза»).

«Граф Орі» — опера Россіні.

Ріеароль, Антуан де (1753–1801) — реакційний французький політичний діяч і письменник, що емігрував під час революції 1789 р. в Гамбург.

Маркіз де Монкад (1586–1635) — політичний діяч і военачальник, автор книг з воєнної історії.

Лоу (сер Гудзон) (1769–1844) — англійський генерал, тюремник Наполеона на острові Святої Єлени.

Бетхерст, лорд Генрі (1762–1834) — англійський реакційний політичний діяч, міністр, ворог Наполеона.

Локк, Джон (1632–1704) — англійський буржуазний філософ-ма- теріаліст.

Пелліко, Сільвіо (1789–1854) — італійський письменник, автор кількох трагедій, в тому числі «Франчески да Ріміні». Був близький до карбонаріїв.

Феретрій — Feretrius (лат.) — «вражаючий» — епітет Юпітера. Стендаль натякає на випадок, коли французький академік, прийнявши цей епітет за ім’я одного з римських володарів, написав його «історію».

Конті — молодша парость родини Бурбонів-Конде.

Сісері, П'єр-Люк Шарль (1782–1868) — французький художник-декоратор.

Золоте руно — найвищий орден в Іспанії того часу.

Кур’є де Мере, Поль-Луї (1772–1825) — республіканець і демократ, колишній бонапартівський офіцер. Уславився блискучими памфлетами проти режиму Реставрації, за які був ув’язнений.

Делявінь, Казимир (1793–1843) — ліберальний драматург і поет; «Маріно Фальєро» — його п’єса, героєм якої в Дізраело Бертуччо.

Пішегрю, Шарль (1761–1804) — французький генерал часів революції 1789 року, брав участь у змові проти Наполеона. Походив з бідної родини.

Карно, Лазар (1753–1823) — учений-математик і політичний діяч часів Французької революції, член Конвенту.

Веллі, Поль-Франсуа (1709–1759) — французький історик.

Листи португальської черниці — Стендаль має на думці «Португальські листи Маріанни Алькафасади» — листування молодої черниці з її коханим Шамійї. Ці листи захоплювали Стендаля щирістю й силою почуття.

Тальма, Франсуа-Жозеф (1763–1826) — уславлений французький актор-трагік.

Обіньє, Теодор Агріппа де (1552–1630) — поет і історик, автор «Всесвітньої історії», активний учасник релігійних воєн часів Генріха IV, кальвініст.

Брантом (П’єр де Бурдей) (1540–1614) — автор історико-біографічних книг, що малюють звичаї і типи французького двору XVI ст.

«Мемуари» Етуаля — «Мемуари П’єра де л’Етуаля» (1546–1611), або «Записки часів Генріха III і Генріха IV» — спогади паризького буржуа, що занотовував усі події, про які йому доводилось чути, не піклуючись про достовірність фактів.

Абат Морі (1746–1817) — кардинал і французький політичний діяч, що емігрував 1792 р. І повернувся у Францію 1800 р.