Стендаль - Червоне і чорне

Наступного дня, коли він прокинувся, йому стало соромно згадувати про вчорашнє. «Мій спокій, моє щастя під загрозою». Він навіть вирішив був звернутись до генерального прокурора з проханням. щоб до нього нікого не пускали. «А Фуке? — подумав він. — Якщо він здумає приїхати в Безансон, як це засмутить його!»

Жульєн не думав про Фуке вже, мабуть, місяців зо два. «Який дурний я був у Страсбурзі, думка моя не сягала вище комірця мого мундира». Тепер він часто згадував Фуке, і ці спогади знов розчулили його. Схвильовано ходив він з кутка в куток. «Ось я вже опустився на двадцять градусів нижче рівня смерті… Якщо так буде далі, краще покінчити з собою. Як радітимуть всі оті абати Маслони і пани Вально, коли я помру, як боягуз».

Приїхав Фуке; цей простодушний, добрий чоловік не тямив себе від горя. Всі його помисли зводились до того, щоб продати все своє майно, підкупити тюремника і врятувати Жюльєна.

Він довго розповідав йому про втечу де Лавалетта.

— Ти мені завдаєш прикрості, — сказав Жюльєн, — пан де Лавалетт був невинний, а я винен. Ти мимоволі змушуєш мене думати про те, яка між нами різниця… Але невже це правда? Як! Ти готовий продати все своє майно? — здивувався Жюльєн, знов стаючи спостережливим і недовірливим.

Зрадівши, що його друг нарешті якось відгукнувся на його пропозицію, Фуке почав довго й докладно підраховувати з точністю до ста франків, скільки він може одержати за кожну свою ділянку.

«Яка прекрасна самопожертва для сільського власника! — подумав Жульєн. — Скільки ощадливості, дрібної скнарості, від якої я колись так червонів, коли помічав її в нього, — і всім цим він жертвує заради мене! У тих блискучих юнаків, яких я бачив у палаці де Ла-Моль і які читають Рене, немає його смішних вад; але за винятком дуже молодих і таких, що несподівано розбагатіли завдяки спадщині й не знають ціни грошам, — хто з тих блискучих парижан був би здатний на таку жертву?»

Всі помилки французької мови, всі вульгарні манери Фуке — все зникло для нього, і Жюльєн кинувся обнімати друга. Ніколи він ще не віддавав такої переваги провінції перед Парижем. Фуке, побачивши захват, яким сяяли очі його друга, подумав, що той погодився на втечу.

Цей вияв високого благородства повернув Жюльєнові душевну силу, яку в нього відібрала поява пана Шелана. Він був ще дуже молодий, але, на мою думку, в нього були прекрасні нахили. Замість того щоб переходити від чутливості до хитрості, як де трапляється з більшістю людей, він з віком став би сердечніше, добрішим і вилікувався б від своєї шаленої недовіри… А втім, навіщо ці марні передбачення?

Допити дедалі частішали, незважаючи на всі зусилля Жюльєна» що намагався своїми відповідями скоротити справу:

— Я вбив або принаймні умисно хотів заподіяти смерть, — повторював він щодня.

Але суддя був насамперед чиновником-формалістом, і показання Жюльєна ніяк не могли скоротити допитів; самолюбство судді було зачеплене. Жюльєн не знав, що його хотіли перевести в жахливий каземат ї що тільки завдяки клопотанням Фуке він залишився в своїй кімнатці, на висоті ста вісімдесяти східців.

Пан абат де Фрілер належав до числа тих впливових осіб, яким Фуке постачав паливо. Добрий лісоторгівець домігся того, що його прийняв всевладний старший вікарій. Радість Фуке була невимовна, коли пан де Фрілер заявив йому, що, пам'ятаючи прекрасні якості Жюльєна і послуги, які він колись зробив семінарії, він має намір замовити за нього слівце перед суддями. У Фуке вже з'явилась надія врятувати друга, і, перш ніж піти, він кинувся на коліна перед паном старшим вікарієм і попросив його прийняти й роздати на служіння мес десять луїдорів, щоб вимолити виправдання звинуваченому.

Фуке дуже помилявся. Пан де Фрілер був не такий, як Вально; він відмовився взяти гроші і навіть намагався дати зрозуміти простакові селянинові, щоб він залишив їх собі. Побачивши однак, що, висловлюючись ясніше, можна допуститись необережності, він порадив Фуке роздати ці гроші як милостиню бідним в'язням, які справді терпіли нестатки в усьому.

«Цей Жюльєн — якась дивна істота, — думав пан де Фрілер, вчинок його незрозумілий, а для мене таких речей не повинно бути. Чи не можна зробити з нього мученика? В усякому разі, дізнаюсь, у чому тут суть, і, до речі, може, знайду нагоду, щоб пристрахати пані де Реналь, яка нас зовсім не поважає і в глибині душі ненавидить мене… можливо, мені вдасться принагідно знайти шлях до блискучого примирення з паном де Ла-Молем, який має явну прихильність до цього семінаристика».