Стендаль - Червоне і чорне

Кохання її доходило до божевілля. Тепер уже сам пан де Ла-Моль розгубився. Він починав дивитись на те, що трапилось, трохи тверезіше. Матильда не вийшла до сніданку. Маркіз відчув величезне полегшення і був втішений, коли з'ясувалось, що вона й слова не казала матері.

Опівдні у дворі почувся кінський тупіт; повернувся Жюльєн. Він тільки встиг скочити з коня, як Матильда вже звеліла його покликати. Вона кинулась йому в обійми мало не на очах у покоївки. Жюльєн був їй не дуже вдячний за цей порив; після довгої наради з абатом Піраром він настроївся дуже обережно і дипломатично. Зважування і перелік всяких можливостей остудили його уяву. Матильда з слізьми на очах розповіла йому, що читала його записку про самогубство.

— Мій батько може передумати, зробіть це для мене, їдьте негайно в Віллек’е. Сідайте на коня і їдьте, поки ще не повставали із-за столу.

Але в Жюльєна все ще був здивований і холодний вираз, і Матильда розплакалась.

— Дозволь мені вести всі наші справи, — гаряче вигукнула вона, стискаючи його в обіймах. — Ти ж розумієш, що я розлучаюся з тобою проти свого бажання. Пиши мені на ім'я покоївки, але хай адреса буде написана не твоєю рукою, а я тобі писатиму цілі томи. Прощай! Тікай!

Останнє слово неприємно вразило Жюльєна, але він скорився. «Чому це так неминуче трапляється, — що ці люди навіть в найкращі свої хвилини якось умудряються мене образити».

Матильда твердо чинила опір всім розважливим планам свого батька. Вона не хотіла вступати в переговори інакше, як на таких умовах: вона буде пані Сорель і скромно житиме з чоловіком у Швейцарії або залишиться з ним у батька в Парижі. Вона й слухати не хотіла про таємні пологи. Це й дало б привід для наклепів і безчестя. Через два місяці після весілля я поїду з чоловіком подорожувати, і можна буде легко переконати всіх, ніби мій син народився вчасно.

Маркіз спочатку відповідав на цю непохитність вибухами гніву, але згодом почав вагатися.

— Ось, візьми, — сказав він дочці в хвилину розчулення, — ось тобі дарчий лист на десятитисячну ренту для твого Жюльєна, і хай він зробить так, щоб я не міг його в нього забрати назад, якщо передумаю.

Знаючи схильність Матильди наказувати, Жюльєн лише для того, щоб поступитись їй, даремно проскакав аж сорок льє; він був у Віллек'е, перевіряючи рахунки з фермерами; благодіяння маркіза стало для нього приводом, щоб повернутись. Він попросив притулку в абата Пірара, що був під час його відсутності найкориснішим союзником Матильди. Кожного разу, як маркіз питав його поради, абат доводив йому, що всякий інший вихід, крім шлюбу, який стане відомим усім, буде злочином перед Господом богом.

— І, на щастя, — додавав абат, — житейська мудрість у даному разі збігається з релігією. Чи можна хоч хвилину покладатись на те, що мадемуазель де Ла-Моль, з її невгамовною вдачею, буде проти власної волі додержувати таємниці? А якщо ви не погодитесь на те, щоб цей шлюб відбувся відкрито, в товаристві набагато довше займатимуться цим дивним мезальянсом. Треба все оголосити відразу, щоб не залишилось ні тіні таємниці.

— Це вірно, — замислено погодився маркіз. — В наш час розмов про цей шлюб уже через три дні здаватимуться переливанням з пустого в порожнє. Треба буде скористатись з якого-небудь анти якобінського заходу уряду, щоб нишком прослизнути слідом за ним.

Двоє чи троє друзів пана де «Ла-Моля були тієї самої думки, що ж абат Пірар. Велику перешкоду для інших вирішень вони вбачали у рішучій вдачі Матильди. Але й після всіх цих прекрасних міркувань, маркіз углибині душі не міг змиритися з тим, що доводиться зректися надії на табурет для своєї дочки.

Його пам'ять і уява були сповнені всіляких хитрощів і викрутів, що були у вжитку за часів його молодості. Поступитись перед необхідністю, злякатися закону — здавалося йому абсурдним і не гідним людини його стану. Він дорого платив тепер за свої чарівні мрії про майбутнє улюбленої дочки, якими втішався на протязі десяти років.

«І хто б міг передбачити це? — казав він собі. — Дівчина з такою гордовитою вдачею, з такою високою душею, дівчина, яка більше мене пишалася своїм ім'ям! Вона, чиєї руки, ще коли вона була дитиною, в мене наперед просили найзнатніші люди Франції. Доводиться зректися всякої розсудливості. Цей вік усе перемішав. Ми простуємо до повного хаосу».