В ту мить, як на вас гляне його ясновельможність, ви витягнете з кишені мій годинник, який я дам вам на час мандрівки. Щоб з цим покінчити, візьміть його зараз, а мені дайте ваш.
Герцог сам зволить записати під вашу диктовку чотири сторінки, які ви вивчите напам'ять.
Тільки після цього, але ніяк не раніше, — зауважте собі це! — ви можете, якщо його ясновельможність вас запитає, розповісти про засідання, на якому ви будете сьогодні присутні.
В дорозі вам не доведеться нудьгувати, бо між Парижем і резиденцією міністра знайдеться чимало людей, які вважатимуть за щастя пристрелити пана абата Сореля. В такому разі його місії кінець, і справа наша, очевидно, дуже затягнеться; бо, любий мій, як же ми зможемо дізнатися про вашу смерть? Адже ваша старанність не може йти так далеко, щоб самому повідомити нас про це!
А тепер ідіть купіть собі костюм, — вів далі маркіз, знов переходячи на серйозний тон. — Вдягніться так, як було модно років зо два тому. Треба, щоб сьогодні ввечері в мали вигляд людини, що не дбає про свою зовнішність. В дорозі, навпаки, ви мусите бути таким, як звичайно. Ви — ] здивовані, ваша підозріливість вам щось підказує? Так, друже мій, одна з поважних осіб, яка перед вами висловлюватиме свої міркування, цілком здатна надіслати декому відомості, на підставі яких вас можуть почастувати принаймні опіумом у готелі, де ви замовите собі вечерю.
— Краще вже дати зайвих тридцять льє гаку, ніж їхати прямою дорогою. Йдеться, я гадаю, про Рим…
Маркіз набрав такого погордливого й незадоволеного виразу, що його Жульєн не бачив у нього з часу церемонії в Брело.
— Про це ви дізнаєтесь, пане, коли я вважатиму за потрібне вам сказати. Я не люблю запитань.
— Я не мав на думці запитувати! — палко вигукнув Жульєн. — Присягаюсь, пане, я тільки думав уголос; я шукав у своїй уяві найбезпечнішого шляху.
— Так, очевидно, ваші думки справді витають десь далеко. Ніколи не забувайте, що посланець, та ще й такий молодий, як ви, не повинен справляти враження людини, яка домагається чужої довіри.
Жюльєн був глибоко пригнічений. Він справді дав маху. Його самолюбство шукало виправдання й не знаходило його.
— Зрозумійте ж, — додав пан де Ла-Моль, — що, зробивши яку-небудь дурницю, людина звичайно посилається на те, що в неї були найкращі наміри.
Через годину Жюльєн уже стояв у передпокої маркіза. Він мав вигляд незначного службовця, в старомодному костюмі, з галстуком сумнівної свіжості, і в усій його постаті було щось принизливе.
Побачивши його, маркіз розреготався, і тільки тоді Жульєн відчув себе виправданим.
«Якщо й цей юнак зрадить, — казав собі пан де Ла-Моль, — на кого ж тоді звіритись? Адже, коли дієш, треба ж на когось покладатися. В мого сина і його блискучих, шляхетних друзів хоробрості й відданості вистачило б на сто тисяч чоловік; якби довелося битись, вони б загинули біля підніжжя трону; вони вміють усе… крім того, що потрібне в дану мить. Хай мене чорт візьме, якщо хоч один з них може вивчити напам'ять чотири сторінки й проїхати сто льє так, щоб його не вистежили. Норбер зуміє піти на смерть, як його предки, але на це здатний і кожний рекрут…»
Маркіз поринув у глибоку задуму. «Та й на смерть піти цей Сорель, мабуть, зуміє не гірше за нього…» — подумав він і зітхнув.
— Ну, їдьмо, — сказав маркіз, ніби намагаючись відігнати надокучливу думку.
— Пане, — сказав Жюльєн, — поки мені перешивали цей костюм, я вивчив напам'ять першу сторінку сьогоднішнього «Щотижневика».
Маркіз узяв газету» Жюльєн проказав її напам'ять без жодної помилки. «Це добре, — подумав маркіз, — що цього вечора я зробився справжнім дипломатом, — принаймні юнак не помічає, якими вулицями ми їдемо».
Вони увійшли до великої вітальні, що мала досить сумний вигляд; стіни її були пооббивані зеленим оксамитом і дерев'яними панелями. Похмурий лакей розставляв посередині кімнати великий обідній стіл, який потім перетворився на письмовий за допомогою величезного сукна в чорнильних плямах, що, мабуть, відслужило свій вік у якомусь міністерстві.
Господар будинку був надзвичайно огрядний чоловік; ім'я його ні разу не було назване. Жюльєн подумав, що в нього обличчя й красномовство людини, увага якої цілком поглинута процесом травлення.
По знаку маркіза Жюльєн вмостився в самому кінці стола. Щоб зайнятись чим-небудь, він почав застругувати пера. Глянувши крадькома, Жюльєн помітив сім співбесідників, але всі вони сиділи до нього спиною. Двоє, здавалось, розмовляли з паном де Ла-Молем, як рівні, інші ввертались до нього більш-менш шанобливо.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу