Стендаль - Червоне і чорне

— Певна річ, — відповів абат, — всі підлабузники цього дому намагатимуться оббрехати вас, але тут виступлю я. Adsum qui feci [27] Я зробив це (лат.). . Я скажу, що це вирішення йде від мене.

Жюльєна прикро вражав жовчний мало не злий тон пана Пірара. Цей тон звів нанівець останні слова абата.

Насправді абат докоряв собі за свою любов до Жюльєна; він відчував якийсь релігійний жах, втручаючись так прямолінійно в долю іншої людини.

— Ви ще побачите там, — провадив абат так само непривітно, немов виконував неприємний обов'язок, — ви побачите там пані маркізу де Ла-Моль. Це висока білява жінка, дуже побожна, погордлива, надзвичайно ввічлива і зовсім нікчемна. Вона— дочка старого герцога де Шона, що уславився своїми аристократичними забобонами. Ця вельможна дама являє собою, так би мовити, у стислому вигляді рельєфний зразок усього того, що становить саму суть вдачі всіх жінок її стану. Вона навіть не вважає за потрібне приховувати, що єдина заслуга, гідна поваги в її очах, — це мати в своєму роду предків, які ходили в хрестові походи. Гроші для неї — річ другорядна. Це вас дивує? Друже мій, ми з вами вже не в провінції!

В її салоні ви побачите кількох вельмож, що дозволяють собі розмовляти про осіб королівського дому в дуже легковажному тоні. Що ж до самої пані де Ла-Моль, то вона, вимовляючи ім'я якого-небудь принца, особливо принцеси, вважає за свій обов'язок шанобливо притишити голос. Я не радив би вам казати в її присутності, що Філіп II чи Генріх VIII були страховищами. Вони були королями, і це дає їм незаперечне право користатися повагою з боку всіх людей, а особливо таких безрідних, як ми з вами. Крім того, ми з вами — священики, — таким принаймні вона вважатиме вас, — а це звання робить нас в її очах слугами, необхідними для спасіння її душі.

— Пане, — мовив Жюльєн, — мені здається, що я не довго пробуду в Парижі.

— В добрий час, але не забувайте, що людина нашого звання може добитись успіху лише завдяки покровительству вельмож. А в вашій вдачі є якісь незбагненні — принаймні для мене — риси, що прирікають вас на переслідування, якщо ви не зробите кар'єри. Середини для вас нема. Не обманюйте себе. Люди бачать, що вам неприємно, коли вони звертаються до вас, і в такому суспільстві, як наше, вам судилося бути нещасним, якщо ви не доможетеся поваги.

Що сталося б з вами в Безансоні, якби не ця примха маркіза де Ла-Моля? Колись ви зрозумієте всю незвичайність того, що він робить для вас, і, якщо ви не бездушна потвора, ви плекатимете до нього й до його сім'ї вічну вдячність. Скільки бідних священиків, освіченіших, ніж ви, роками жили в Парижі, одержуючи по п'ятнадцять су за месу і по десять су за диспут у Соборні! Пригадайте, що я вам розповідав минулої зими про перші роки життя отого негідника кардинала Дюбуа. Чи, може, ви в своїй гордині вважаєте себе талановитішим, ніж він?

Ось, наприклад, я — людина спокійна й пересічна, я сподівався прожити до смерті в своїй семінарії і з дитячою нерозумністю полюбив її. Ну, і що ж? Мене вже збирались усунути, коли я подав у відставку. А чи знаєте ви, які тоді були мої засоби до існування? Капітал мій дорівнював п'ятистам двадцяти франкам, не більше і не менше, жодного друга, хіба що двоє чи троє знайомих. Пан де Ла-Моль, якого я ніколи не бачив, врятував мене зі скрути. Досить було йому сказати слово, і мені дали парафію. Парафіяни мої люди заможні, стоять вище грубих пороків, а прибуток такий великий, і він настільки перевищує мою працю, що мені соромно. Я розмовляю з вами так довго тільки для того, щоб вкласти трохи здорового глузду у вашу легковажну голову.

Ще кілька слів: я, на своє нещастя, людина гнівлива. Може статися, що ми з вами колись перестанемо розмовляти.

Якщо погордливість маркізи чи образливі жарти її сина зроблять для вас перебування в цьому домі нестерпним, раджу вам закінчити ваше навчання в якійсь семінарії за тридцять льє від Парижа, і краще на північ, ніж на південь. На півночі більше культури і менше несправедливості; і мушу признатися, — додав він, притишуючи голос, — що сусідство паризьких газет трохи лякає дрібних тиранів.

А якщо нам і далі буде приємно бачитись і виявиться, що дім маркіза вам не підходить, я пропоную вам зайняти посаду мого вікарія і нарівно ділитимусь з вами прибутками від парафії. Це мій борг, я винен вам іще більше, — додав він, уриваючи Жюльєнові слова подяки, — за ту незвичайну пропозицію, яку ви мені зробили в Безансоні. Якби тоді в мене не було п'ятисот двадцяти франків, ви б урятували мене.