Генріх Манн - Вірнопідданий

Але навіть цей виховавчий папір не міг усунути всі приводи для конфліктів між хазяїном і робітниками. Одного дня Дідеріх був змушений заявити, що оплачуватиме тільки лікування зубів, але не штучні зуби! Якийсь робітник замовив собі цілу щелепу! Через те, що Дідеріх послався на свою — щоправда, оголошену минулим числом, — об’яву, робітник поскаржився до суду і, як це не дивно, виграв справу. Захитаний цим у своїй вірі в панівний лад, він став бунтівником, морально занепав і за інших обставин був би негайно звільнений. Але Дідеріх ніяк не міг наважитися випустити з рук щелепу, яка коштувала йому так дорого і заради неї далі тримав робітника на роботі… Вся ця історія, — він не приховував цього від себе, — не могла не відбитися шкідливо на настроях робітників. До цього долучився вплив грізних політичних подій. Коли у нововідкритому рейхстагу кілька соціал-демократичних депутатів не встали при виголошенні «слави» на кайзерову честь, усі сумніви зникли, конечна потреба законопроекту проти соціалістів була доведена. Дідеріх узявся до обробки громадської думки; своїх робітників він повідомив про це промовою, яку вони вислухали в похмурій мовчанці. Більшість рейхстагу була досить несумлінна, щоб відхилити законопроект, і наслідків не довелося довго чекати: якогось промисловця вбито! Вбито! Промисловця! Убивця правив, буцімто він не соціал-демократ, але ціну таким запевненням Дідеріх пізнав на досвіді з власними робітниками; і вбитий начебто добре ставився до робітників, але так само поводився й Дідеріх. Протягом багатьох днів і тижнів він не відчиняв жодних дверей без страху перед ножем, що причаївся за ними. В конторі тримав автоматичну рушницю і щовечора лазив разом з Густою по спальні, шукаючи лиходіїв. Його телеграми кайзерові, чи то виходили вони від зборів радників, чи то від комітету «партії кайзера», чи то від спілки підприємців, чи то від Товариства воїнів, — телеграми, якими Дідеріх засипав монаршу особу, волали про допомогу проти соціалістів, які все більше розпалюють революційний рух, що забрав ще одну жертву, про визвіл від цієї чуми, про негайні законодавчі заходи, про військовий захист авторитетних осіб і власності, про ув’язнення страйкарів, які заважають іншим працювати… «Нецігська газета», яка старанно друкувала все це, ніколи не забувала додавати, які великі заслуги пана головного директора Геслінга в справі соціального миру і забезпечення робітників. Кожний збудований Дідеріхом дім для робітників Нотгрошен зразу ж подавав у газеті в дуже прикрашеному вигляді із супровідною хвалійною статтею. Хай деякі інші роботодавці, про вплив яких у Нецігу, на щастя, більше говорити не доводиться, поширюють серед своїх робітників підривні тенденції, даючи їм частку в прибутках! Тільки репрезентовані паном головним директором доктором Геслінгом принципи сприяють установленню між роботодавцем і робітником таких стосунків, які його величність бажає бачити в німецькій промисловості. Енергійний опір безпідставним вимогам робітників, так само як і коаліція роботодавців, як відомо, входять у кайзерову соціальну програму, здійсненню якої, на свою славу, і присвятив себе пан головний директор доктор Геслінг… А поряд красувався Дідеріхів портрет.

Таке визнання заохочувало до ще ревнішої діяльності, незважаючи на те, що неснокутуваний кимось гріх чинив свій спустошливий вплив не тільки в діловій галузі, але і в родині. Тут заздрощі і розбрат сіяв, на жаль, Кінаст. Він правив, що без нього та його непомітного посередництва під час закупівлі акцій Дідеріх нізащо б не досяг свого блискучого становища. На це Дідеріх відказував, що Кінаст достатньою мірою винагороджений пакетом акцій, що відповідає його коштам. Цього шуряк не визнавав, мало того: він мав нахабство товкти, що його безсовісні вимоги мають правну підставу. Чи не був він як Магдин чоловік співвласником старої Геслінгової фабрики у восьмій частці її вартості? Фабрику продано, Дідеріх одержав за неї готівку і гаузенфельдські акції. Кінаст зажадав восьмої частини процентів на капітал і річного дивіденду акцій. На цю нечувану вимогу Дідеріх з усією рішучістю відповів, що ані шурякові, ані сестрі нічого більше не належиться.

— Я повинен був виплачувати вам лише вашу частку щорічного прибутку від моєї фабрики. Фабрику продано. Гаузенфельд належить не мені, а акціонерному товариству. Що ж до капіталу, то це моя особиста власність. Тут ваші вимоги ні до чого.