Генріх Манн - Вірнопідданий

Вони стишували кроки і дивилися на нього з боязкою або зухвалою фамільярністю. Вони нерішуче скидали капелюха, тоді старий Бук кивав їм головою, стискав простягнуту руку, байдуже чию.

Згодом навіть ненависть перестала помічати його. Хто раніше навмисне відвертався від нього, тепер байдуже проходив повз нього і часом навіть уклонявся за старою звичкою. Коли це був батько, який гуляв із своїм юним сином, його обличчя ставало замисленим, і, пройшовши повз старого, він казав:

— Ти бачив, синку, старого чоловіка, який крадеться вздовж мурів, завжди самотній, і ні на кого не дивиться? Запам’ятай на все життя, що може з людиною зробити ганьба.

І хлопець, побачивши старого Бука, відчував у своєму серці таємний страх, так само як його батько за дитячих років, бачачи Бука, відчував якусь підсвідому гордість. Щоправда, були молодики, які не підкорялися думці більшості. Іноді, коли старий Бук виходив з дому, в гімназії саме закінчувалося навчання. Юрби підлітків бігли вулицею, з пошаною розступаючися перед учителями, і Кюнхен, тепер запеклий націоналіст, або пастор Цілліх, значно високоморальніший, ніж будь-коли, після нещастя з Кетхен, поквапливо проходили, не вшановуючи пропащого і єдиним поглядом. Тоді ці нечисленні молодики зупинялися, кожен сам по собі, як здавалось, і за власним почином. На їхньому чолі було більше зморщок, ніж у їхніх однолітків; в їхніх очах з’являвся новий вираз, як тільки вони поверталися спиною до Кюнхена та Цілліха і скидали кашкети перед старим Буком. Він мимоволі стишував кроки і вдивлявся в ці юнацькі обличчя, читаючи в них прагнення до кращого майбутнього і знову сповнюючись надії, з якою протягом усього свого життя вдивлявся в усі людські обличчя.

Тим часом Дідеріхові, справді, ніколи було вділяти багато часу другорядним явищам, які супроводили його підвищення. «Нецігська газета», що стояла тепер цілковито до розказу Дідеріхові, заявила, що Бук сам, перед тим як скласти із себе головування в спостережній раді, був змушений висловитися за надання панові докторові Геслінгу місця головного директора. Проте багато хто відчував, що тут щось не так. Усе ж Нотгрошен багатозначно писав про видатні і безперечні заслуги головного директора пана доктора Геслінга перед суспільством. Якби він не придбав тишком більше половини акцій, вони, звичайно, падали б дедалі нижче, і, отже, не одна родина завдячує тільки панові докторові Геслінгу тим, що уникла катастрофи. Страйкові, завдяки енергії нового головного директора, вдалося щасливо запобігти. Його націоналістичні і монархічні погляди були зарукою того, що надалі сонце монаршої ласки не буде більше заходити над Гаузенфельдом. Одне слово, для господарського життя Неціга, а особливо для паперової промисловості, починалася доба розквіту, тим паче, що чутка про злиття Геслінгової фабрики з Гаузенфельдом, як переказували з вірогідних джерел, відповідала дійсності. Нотгрошен навіть міг повідомити, що пан доктор Геслінг тільки за цієї умови погодився взяти на себе керування Гаузенфельдом.

І справді, найпершим Дідеріховим клопотом було збільшення акціонерного капіталу. На новий капітал була придбана Геслінгова фабрика. Дідеріх зробив блискучу справу. Його перша угода з окружним управлінням увінчалася успіхом, спостережна рада була слухняним знаряддям в його руках, він був господарем становища і міг узятися до внутрішньої організації підприємства та накинути їй свою суверенну волю. Він почав з того, що зібрав увесь свій штат робітників і службовців.

— Дехто з вас, — сказав він, — уже знають мене по моїй фабриці. Ну, а всі інші ще взнають! Хто хоче мені допомогти — будь ласка, але крамоли я не попущу. Не минуло ще й двох років, відколи я сказав це маленькій купці людей, а тепер ви самі бачите, скільки вас під моєю владою. Ви можете пишатися таким господарем! Звіртеся на мене, я подбаю про те, щоб збудити ваш націоналістичний дух. І зробити з вас вірних прихильників існуючого ладу. — І він пообіцяв їм власні житла, допомогу для хворих' дешеві продукти харчування. — Але соціалістичної пропаганди я не потерплю! Хто надалі подасть голос не за того депутата, за якого голосуватиму я, — той полетить! — Невірі, сказав Дідеріх, він також вирішив покласти край; щонеділі він буде перевіряти, хто відвідує церкву, а хто ні. Поки на світі панує неспокутуваний гріх, будуть війни і ненависть, заздрощі і розбрат. А тому: володарем має бути один!

Щоб зміцнити цей найвищий принцип, усі приміщення фабрики були вкриті написами, які проголошували його. Прохід заборонений! Носити воду відрами від пожежних апаратів не дозволяється! Приносити пиво тим паче не вільно, бо Дідеріх не минув нагоди укласти з однією броварнею угоду, що забезпечувала йому прибуток від споживання пива його робітниками… Їсти, спати, курити, приводити з собою дітей, «залицятися, волочитися, заводити любощі і взагалі всяку розпусту» якнайсуворіше заборонено! В будинках для робітників, ще перед тим, як їх збудували, вже було заборонено оселяти позашлюбних дітей. Одна невінчана пара, яка за часів Клюзінга ухистилася протягом десяти років зберігати свою таємницю, була урочисто звільнена. Ця пригода навіть послужила для Дідеріха приводом застосувати новий засіб до піднесення морального рівня народу. У відповідних місцях він звелів повісити продукований у самому Гаузенфельді папір, під час уживання якого неможливо було не звернути увагу на повчальні або вірнопідданчі афоризми, надруковані на ньому. Іноді він чув, як робітники кидали один одному вислів, який походив з вищих сфер і дійшов до них у такий спосіб, або ж заспівували пісню, що відбилася в їхній пам’яті за тих самих обставин. Заохочений успіхом, Дідеріх пустив свій винахід у продаж. Він з’явився під назвою «Світова потуга» і справді, як сповіщала широкомовна реклама, переможно крізь увесь світ ніс німецький дух, що спирався на німецьку техніку.