Генріх Манн - Вірнопідданий

— По-перше, це, напевне, факт, тому що бургомістерша сама застукала їх і все розповіла під секретом якійсь подрузі. Але це й так було ясно.

Густа сказала:

— Ну, вам, пане докторе, це ніколи не спало б на думку. — І вона закохано подивилася на свого нареченого.

Дідеріх блиснув очима. «Ага! — різко сказав він. — Тепер я все зрозумів!» І він повернувся до них спиною. Отже, вони самі вигадують усяку мерзоту, та ще й про бургомістра! Дідеріх міг високо тримати голову. Він приєднався до групи Кюнхена, яка посувалася до буфету, лишаючи за собою струмінь обуреної доброзвичайності. Бургомістрова теща, вся червона, присягалася, що «ця компанія» не переступить більше порога її дому, і кілька дам прилучилося до неї, незважаючи на умовляння власника універсального магазину пана Кона, який поки що сумнівався, вважаючи, що аморальність абсолютно не сумісна з особою такого випробуваного ліберала, як пан Бук. Навпаки, вчитель Кюнхен був тієї думки, що надмірний радикалізм погано відбивається на звичаях. Навіть доктор Гейтейфель, який влаштовував недільні святкування для вільних людей, зауважив, що родинного почуття, інакше кажучи — непотизму, старому Букові ніколи не бракувало.

— За прикладами недалеко ходити. Якщо він тепер, щоб зберегти гроші в сім’ї, збирається переженити своїх неправоложних дітей з праволожними, то це, панове, з медичної точки зору я б визначив як старечий ексцес досі стримуваної природної схильності.

При цьому на обличчях у дам відбився переляк, а пасторша Цілліх послала свою Кетхен до гардеробної по носову хусточку.

Дорогою Кетхен пройшла повз Густу Даймхен, однак не вклонилася їй, а опустила очі; на Густиному обличчі з’явилося збентеження. В буфеті зауважили це і висловили осуд, змішаний із жалістю. Густі доведеться відчути, що значить нехтувати громадською мораллю. Дехто, певно, припускав, що її, може, обдурили і що вона перебуває під поганим впливом; але обер-інспекторша Даймхен добре знала, як стоїть справа, та її й попереджали! Бургомістрова теща повідомила про свій візит до Густиної матері і свої марні зусилля натяками виманити визнання у зачерствілої старої жінки, для якої законний союз з домом Буків означав, напевне, здійснення її давніх юних мрій!..

— Ну, а пан адвокат Бук! — проверещав Кюнхен. — Справді, невже цей пан хоче кого-небудь переконати, що він нічого не знає про нову ганьбу, яка впала на його родину? Може, йому невідомі й злочини в домі Лауерів? І, проте, на суді він не посоромився перетрусити брудну білизну своєї сестри і зятя тільки для того, щоб змусити говорити про себе!

Доктор Гейтейфель, якому досі ще хотілося минулим числом виправити власну поведінку на суді, проголосив:

— Це не оборонець, а комедіант!

І коли Дідеріх звернув загальну увагу на те, що Бук має певні, хоч і спірні, погляди в галузі політики і моралі, йому відповіли:

— Пане докторе, ви його друг. Те, що ви заступаєтеся за нього, робить вам честь, але нас ви не ошукаєте, — після чого Дідеріх відступив із засмученим виглядом, що не завадило йому кинути погляд на редактора Нотгрошеца, який смиренно жував бутерброд з шинкою і все чув.

Раптом запала тиша, бо в залі, коло самої сцени, з’явився старий Бук у колі молодих дівчат. Очевидно, він пояснював їм живопис на стінах, минуле життя, яке в збляклих, але радісних барвах облягало всю залу; панораму, міста, яким воно колись було, зниклі луги й сади, і називав людей, які були тоді гомінливими господарями цього будинку для влаштування свят, а нині їх, замкнених пензлем художника в химерні глибини, витиснули нові покоління, які гомонять тут сьогодні. Здавалося, що і старий Бук, і дівчата наслідують постаті на стіні. Саме над ними були намальовані ворота, і звідти виходив чоловік у перуці і з ланцюгом — той самий, мармурове зображення якого стояло на верхнім майданчику сходів. З принадного, сповненого квітів гаю, який, очевидно, стояв там, де тепер була гаузенфельдська папірня, йому назустріч діти вели танок; вони накинули на нього вінок і хотіли уквітчати його. Відблиск рожевих хмарочок падав на його щасливе обличчя. Так щасливо усміхався цієї хвилини і старий Бук, дозволяючи дівчатам термосити його, оточений ними, ніби живим вінком. Його безтурботність була незрозуміла, вона дратувала. Невже його сумління такою мірою притуплене, що він свою неправоложну дочку…

— Наші дочки не які-небудь неправоложні, — сказала жінка власника універсального магазину пані Кон. — Моя Сідоні під руку з Густою Даймхен!..