Мольєр - Комедії

Та ну-бо, не ховайся!

Акаст

Любов моя смішна.

Клітандр

Кинь жарти ці, признайся,

Чому надієшся свойого ти дійти?

Акаст

Ох, я відкинутий, зате щасливий — ти!

Огиду я лише в красуні викликаю

І, певне, в ближчих днях повішуся з одчаю.

Клітандр

Маркізе! Нащо нам змагатися щомить?

Таж ліпше в злагоді, одверто й щиро жить!

Як підпаде один під ласку Селімени, —

Хай другий з нас піде без боротьби зо сцени

І перебійцеві одкриє вільний шлях!

Гаразд? Ударимо, маркізе, по руках?

Акаст

А, лихо матері! План, далебі, чудовий!

Його приймаю я, не. може бути й мови!

Та цить-но…

Селімена

Ви ще тут?

Клітандр

Нас держить тут любов.

Селімена

Я чула, унизу там хтось під’їхав знов.

Не знаєте ви — хто?

Клітандр

Ні.

Баск

Пані Арсіноя

До вас.

Селімена

Чого ж бо то?

Баск

Вона у тім покої

Із Еліантою. Дозволите просить?

Селімена

Нащо я їй здалась, не можу зрозуміть!

Акаст

За святобожницю вона усюди знана,

І серця чистий пал…

Селімена

Удаваність! Омана!

З життя втішатися вона притьмом жада,

Та не ведеться їй, і в цьому вся біда.

Вона од заздрості нетямиться важкої,

Що хтось оточений закоханців юрбою, —

І, непомічена, у самоті гіркій,

За вади і гріхи картає рід людський.

Той біль, що серце їй роз’ятрює і крає,

Вона дівочості серпанком повиває

І, честь рятуючи малих своїх приваб,

Все неприступне їй пороком нарекла б.

Проте зальотника бракує бідоласі.

А надто їй Альсест зриває очі ласі.

Тим і пече її, дратує вигляд мій,

Немовби вкрала я те, що судилось їй,

І злісних ревнощів огонь несамовитий

Насилу-силу їй дається потаїти.

Усе це — витівки фальшиві та дурні,

І преподобниця ненависна мені!

Я…

Селімена

Ах, який сюрприз! Як рада я нагоді

Вас, пані, бачити в простій своїй господі!

Арсіноя

В поважній справі я приїхала сюди.

Селімена

Ах, з вами бачитись приємно завсігди!

Клітандр і Акаст виходять сміючись.

Арсіноя

Як добре, що від вас пішли оті панове!

Селімена

Сідайте ж.

Арсіноя

Дякую. Удатись до розмови

Про речі, що для вас важливі і значні,

На доказ приязні доводиться мені.

Самі ви знаєте: між божими дарами

Нам найдорожча честь без огріху, без плями, —

Тому своїх думок од вас я не втаю

І дружність виявлю найкраще тим свою.

Учора декількох зустріла я знайомих,

Людей, високою моральністю відомих.

Хтось ваше, пані, там припом’янув ім’я —

І прикрі осуди, на жаль, почула я.

Юрба зальотників, блискуча і зухвала,

Недобру славу вам у всьому місті склала,

І стільки казано про вас речей лихих,

Що стерпіти мені було несила їх.

Я різних доказів була повинна вжити,

Щоб вас од нападів жорстоких захистити:

Казала, що вини тут вашої нема,

Що ви люб’язні лиш, не більше, з усіма.

Але ж відомо вам: таке в житті буває,

Чому ніякого пробачення немає,

І мусила, на жаль, погодитись я з тим,

Що трохи є й підстав пересудам тяжким,

Що межі ви в своїй зламали поведінці,

Яких додержувать належить скромній жінці,

І що очистити себе в людських очах

Могли б ви ще й тепер, перемінивши шлях.

Не те, щоб я сама повірила обмовам, —

Нехай боронить бог! Та навіть випадковим

Прикметам грішності охоче вірить люд,

І треба про його нам пильно дбати суд.

Я знаю, — розум ваш у тому запорука, —

Що гніву в вас моя не викличе наука,

Бо слово, сказане по правді в слушний час, —

Лиш вицвіт приязні великої до вас.

Селімена

Я, пані, вдячна вам без краю та без міри;

Дозвольте ж і мені сказати слово щире

І за одвертість вам одвертістю сплатить,

Бо вже й цьому якраз набігла слушна мить.

Мені казали ви із приязні й любові

Про ті лихі чутки, пересуди, обмови,

Що я людей до них шановних призвела.

Та знайте: і про вас недавно мова йшла

У колі певному, відомому між нами

Чуттів шляхетністю і світлими думками.

Чеснотам віддана була увага там,