Мольєр - Комедії

Альсест

Ні, враг би взяв мене! Я кидаю їх вам!

Це ж ви їй кадите отруйний фіміам,

Ви живите злобу невтомну й невгамовну,

За силу маючи якусь її чудовну.

Вона б не брала всіх на посміх і на глум,

Якби не ці хвали, не цей облесний шум.

Так, так! Облесників я тільки винувачу

За вади і гріхи, що вколо себе бачу!

Філінт

Чому так палко ви взялися боронить

Людей, що гнів на них і в вас не раз кипить?

Селімена

Невже ж ви панові дивуєте Альсесту?

Не знаєте, що він — це дух живий протесту,

Що він не згодиться ніколи і ні з ким

І вельми даром цим пишається своїм?

На думку загалу він не пристане зроду,

Ладний перечити всьому людському роду —

І за ганьбу собі щонайстрашнішу б мав,

Якби хоч раз кому так, а не ні сказав.

Він заперечення узяв собі за зброю

І часом у бою буває сам з собою;

Готовий власних він зректися почуттів,

Коли хто інший їх у слові появив.

Альсест

Глузівники за вас — і можете ви сміло

Свої отруєні у мене слати стріли.

Філінт

Але ж признайтеся, — як друг вам говорю:

Ви дійсно раді всіх покликати на прю,

І хоч говорять те чи зовсім інше люди —

Ваш розум ні хвали не терпить, ні огуди.

Альсест

Усім перечу я, бо й справді, лихома,

Ніколи рації у їх думках нема,

І бачу натовп я щоразу перед себе,

Що хвалить, де не слід, і гудить, де не треба.

Селімена

Проте погодьтеся…

Альсест

Ні, пані!.. Краще вмру,

Ніж маю стерпіти оцю ганебну гру.

Безмежним гнівом я киплю серед громади,

Що в вас підтримує усі найгірші вади.

Клітандр

Про господиню я одно б сказати міг:

Я вади жодної у ній не постеріг.

Акаст

Я тільки грацію та милу знаю вдачу.

А вади? Де ж вони? Даруйте, я не бачу.

Альсест

Я бачу добре їх — і того не таю:

Висловлював не раз догану я свою.

Ми тим суворіші, що більше почування,

І правда виника з правдивого кохання;

Я тих облесників гонив би за поріг,

Які всякчас мені стелилися б до ніг,

Усьому, що чиню, зумисне потурали

І хиби всі мої хвалою оточали.

Селімена

Виходить, що любов найбільша каже нам

Лиша боротися із ніжним почуттям,

І того, що йому ми серце присвятили,

Картати без кінця і ганити щосили!

Еліанта

Хто любить — інших той додержує шляхів:

Своє обрання він усе б лише хвалив,

Бо серцю, що горить неутоленним палом,

Істота обрана здається ідеалом,

Чарує й вадами найгіршими вона —

І прибираються їм красні імена.

Бліда вона, як смерть, — подібна до лілеї;

Вся чорна — знаджує смуглявістю своєю;

Худа, немов кістяк, — гнучкіша від стебла;

Товста — величністю над усіма взяла;

Навикла між людьми ходити неохайна —

В недбалій грації прекрасна, надзвичайна;

Висока, наче стовп, — богиня між богинь;

Маленька — лялечка, легесенька, як тінь;

Бундючно дивиться — мов королева пишна;

Лукава — в дотепах і вигадках утішна; —

Дурненька — добрості ясні скарби таїть;

Мовчуща — з красної стидливості мовчить;

Нестримна на язик — божисто красномовна.

Ось, пане, де любов незмушена і повна.

Альсест

А я…

Селімена

Облиште ви сперечку що палку!

Ходімо раз чи два пройдемося в садку.

Як, ви додому вже?

Клітандр і Акаст

Ні, пані.

Альсест

Дивне диво,

Як це турбує вас!

Послухайте ж без гніву, —

(До Клітандра та Акаста) .

Я чесну вам усім обітницю кладу,

Що тільки після всіх я відсіля піду.

Акаст

Коли б набриднути я пані не боявся,

То тут до вечора б з охотою зостався.

Клітандр

У Дуврі бути я в вечірній маю час,

А радий день цілий не покидати вас.

Селімена

(до Альсеста)

Це, пане, тільки жарт?

Альсест

Ні. Вивірю до краю,

Чи я над іншими тут перевагу маю.

Баск

(до Альсеста)

Там, пане, хтось до вас. Доконче, він сказав,

Вам треба бачитись для невідкладних справ.

Альсест

Не маю справ таких, йому перекажи ти.

Баск

В мундирі лепськім він; весь золотом обшитий

Мундир…

Селімена

(до Альсеста)

Що там таке? Дізнайтеся підіть,

Чи хай ввійде сюди.

Альсест