Мольєр - Комедії

Полішинель. На все вам добре!

ЧЕТВЕРТИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі танцюють, радіючи з того, що одержали гроші.

На сцені — кімната Аргана.

Туанетта (не впізнаючи Клеанта) . Чого ви бажаєте, добродію?

Клеант. Чого я бажаю?

Туанетта. Ах, це ви! Який сюрприз! Навіщо ви прийшли сюди?

Клеант. Довідатися про свою долю, поговорити з коханою Анжелікою, упевнитись в її почуттях і запитати в неї, що вирішила вона з приводу того фатального шлюбу, про який мене сповістили.

Туанетта. Чудово… Але ж не можна отак зопалу говорити з Анжелікого: треба діяти обережно. Вам же сказали, що за нею стежать; не дозволяють їй ані з дому виходити, ані розмовляти з ким-небудь. Либонь, вам відомо, що тільки завдяки старій тітці, охочій до вистав, нам пощастило потрапити до театру, де й зародилося ваше кохання; ми, звичайно, нікому й слова не сказали про цю пригоду.

Клеант. Та я прийшов сюди не як Клеант і коханий Анжеліки, а як друг її вчителя музики. Він дозволив мені сказати, що він посилає мене замість себе.

Туанетта. Ось її батько. Вийдіть на хвильку: я скажу йому, що ви тут.

Арган (гадаючи, що він сам, і не помічаючи Туанетти) . Добродій Пургон загадав мені щоранку прогулюватися по кімнаті: пройти дванадцять разів туди і дванадцять разів сюди. Та тільки я забув його запитати, як треба ходити: вздовж кімнати чи впоперек…

Туанетта. Пане, тут один…

Арган. Говори тихо, негіднице! Ти розтрясла мені увесь мозок; наче й не знаєш, що з хворими треба тихо розмовляти.

Туанетта. Я хотіла вам сказати, пане…

Арган. Тихше, кажу тобі!

Туанетта. Пане… (Ворушить губами, вдаючи, що говорить) .

Арган. Ну?

Туанетта. Я кажу вам, що… (Знову вдає, що говорить) .

Арган. Що ти кажеш?

Туанетта (голосно) . Я кажу: тут якийсь чоловік хоче вас бачити.

Арган. Нехай увійде.

Туанеттаподає знак Клеантові, щоб той увійшов.

Клеант. Добродію…

Туанетта (до Клеанта) . Не говоріть так голосно, бо розтрясете мозок у пана.

Клеант. Добродію, я в захваті, що ви підвелися з постелі і почуваєте себе краще.

Туанетта (прикидаючись обуреною) . Як! Йому краще? Неправда! Наш пан завжди почуває себе погано.

Клеант. А я чув, що добродієві Арганові краще, і, як на мене, він добре виглядає.

Туанетта. «Добре виглядає», по-вашому? Навпаки! Наш пан виглядає дуже погано; то якісь нахаби набалакали вам, що йому краще. Йому ще ніколи не було так погано, як зараз.

Арган. Вона має рацію.

Туанетта. Він ходить, спить, їсть і п’є, як і кожен інший, а проте це не заважає йому бути дуже хворим.

Арган. Це правда.

Клеант. Добродію, мені дуже прикро це чути. Мене прислав до вас учитель співу панни вашої дочки; йому довелося виїхати на кілька днів на село, і він доручив мені як найближчому своєму другові продовжувати уроки з вашою дочкою. Він боїться, щоб під час перерви вона не забула всього, що вже вивчила.

Арган. Дуже добре. (До Туанетти) . Поклич Анжеліку.

Туанетта. Я гадаю, пане, що краще провести добродія до її кімнати.

Арган. Ні. Поклич її сюди.

Туанетта. Та він же не зможе працювати з нею як слід, якщо їм заважатиме хтось сторонній.

Арган. Нічого, нічого.

Туанетта. Пане, це вас тільки схвилює; а треба ж уникати всього, що може вас збентежити і розтрясти вам мозок.

Арган. Аж ніяк, аж ніяк: я люблю музику і буду дуже радий, коли… А, та ось і вона! (До Туанетти) . Піди подивися, чи вбралася моя дружина.

Арган. Підійдіть сюди, моя доню. Ваш учитель музики виїхав на село, а цього добродія він прислав замість себе, щоб продовжити з вами уроки.

Анжеліка (впізнаючи Клеанта) . О небо!

Арган. Що сталося? Чого ви так дивуєтесь?

Анжеліка. Це…

Арган. Що? Що вас так збентежило?

Анжеліка. Це, тату, надзвичайна пригода, такий збіг обставин…

Арган. Що таке?

Анжеліка. Я бачила сьогодні уві сні, що мені загрожувала страшна небезпека і що один юнак, надзвичайно подібний до цього добродія, врятував мене. Уявіть собі, як же я здивувалася, коли, прийшовши сюди, несподівано побачила того, хто мені снився цілу ніч.