Мольєр - Комедії

Туанетта. Безперечно.

Анжеліка. І що все це вийшло в нього так мило, так чудово?

Туанетта. О так!

Анжеліка. А правда, Туанетто, він дуже вродливий?

Туанетта. Ще б пак!

Анжеліка. І вся його постать повна грації?

Туанетта. Само собою.

Анжеліка. І що в усіх його словах, як і у вчинках, є щось шляхетне?

Туанетта. Авжеж, так, їй-право!

Анжеліка. Що слів, палкіших за ті, які він мені говорить, ніде почути не можна?

Туанетта. Що правда, то правда.

Анжеліка. І що немає нічого нестерпнішого за цей догляд, під яким мене тримають і який так заважає всім солодким проявам взаємного кохання! Саме небо запалило його в наших душах!..

Туанетта. Ви маєте рацію.

Анжеліка. А проте, люба моя Туанетто, як ти гадаєш, чи любить же він мене й справді так, як каже?

Туанетта. Гм! Гм! Це ще треба перевірити. В любові прикидання дуже подібні до правди; о, мені доводилося бачити чудових акторів.

Анжеліка. Ой Туанетто, що ти кажеш? Хіба ж можливо, що і в його словах криється неправда?

Туанетта. Не турбуйтесь, ви скоро про все дізнаєтесь; адже ж учора він писав до вас, що хоче вас сватати, а це найвірніший шлях, щоб довідатися — бреше він чи говорить правду. Це буде найкращий доказ його кохання.

Анжеліка. Ах, Туанетто, якщо він мене одурить, я не повірю більше жодному-чоловікові!

Туанетта. Ось і ваш батько.

Арган. Ну, донечко моя, скажу вам таку новину, якої ви, мабуть, і не сподіваєтеся. Вас сватають. Що це? Ви смієтеся? Воно й правда, весілля — слово веселе! Для дівчат то вельми втішна штука… О природо, природо! Я бачу, донечко моя, що мені, власне, нема чого й питати, чи хочете ви заміж.

Анжеліка. Я повинна, тату, робити все, що ви будете ласкаві мені наказати.

Арган. Дуже приємно мати таку слухняну дочку. Отже, справу покінчено, бо я вже дав свою згоду.

Анжеліка. Я, тату, повинна коритися вашій волі.

Арган. Моя дружина, ваша, мачуха, радила мені, щоб я віддав вас у монастир і вашу маленьку сестричку Луїзон також, і завжди так говорила.

Туанетта (набік) . Ще б пак! Наша пані має на це свої причини.

Арган. Вона нізащо не хотіла погоджуватися на цей шлюб; проте я наполіг на своєму і вже дав слово.

Анжеліка. Ах, таточку, як мені дякувати вам за вашу добрість!

Туанетта (до Аргана) . Їй-право, я вас дуже хвалю; де найрозумніша справа, яку ви зробили за ціле ваше життя.

Арган. Я ще не бачив твого нареченого, але мені казали, що я буду вдоволений і ти також.

Анжеліка. Звичайно, таточку.

Арган. Як? Ти вже його бачила?

Анжеліка. Ваша згода на цей шлюб дозволяє мені відкрити вам моє серце. Я скажу вам чисту правду: ми познайомилися зовсім випадково шість днів тому, і це сватання є наслідком тієї прихильності, яку ми з першої ж зустрічі відчули одне до одного.

Арган. Мені цього не казали, та я дуже радий, — воно ще й краще, що все так сталося. Кажуть, що це стрункий, гарно збудований юнак.

Анжеліка. Так, таточку.

Арган. Високий на зріст.

Анжеліка. Безперечно.

Арган. Вродливий.

АнжелікаЗвичайно.

Арган. Має приємне обличчя.

Анжеліка. Дуже приємне.

Арган. Добре вихований і шляхетного роду.

Анжеліка. Цілком.

Арган. Дуже порядний.

Анжеліка. Як ніхто в світі.

Арган. Добре розмовляє латиною та по-грецькому.

Анжеліка. Цього я не знаю.

Арган. І за три дні одержить лікарський диплом.

Анжеліка. Він, тату?

Apган. Так. Хіба він тобі цього не казав?

Анжеліка. Ні, таточку… А вам хто сказав?

Apган. Добродій Пургон.

Анжеліка. Хіба добродій Пургон його знає?

Арган. От тобі й раз! Не може ж він не знати свого небожа!

Анжеліка. Клеант — небіж добродія Пургона?

Арган. Який там Клеант? Адже ми з тобою розмовляємо про того, за кого тебе сватають.

Анжеліка. Авжеж!

Арган. Ну, то це ж небіж добродія Пургона, син його шуряка лікаря Діафуаруса, і звати його Тома Діафуарус, а зовсім не Клеант, і ми сьогодні вранці вже вирішили все щодо цього шлюбу — добродій Пургон, добродій Флеран і я; і завтра батько мого майбутнього зятя приведе його до мене. Що таке? Ви, здається, дуже здивовані?