Мольєр - Комедії

Цигани й циганки, що співають і танцюють.

У другій дії

Цигани й циганки, що співають і танцюють.

У третій дії

Оббивальники, що танцюють.

Президент медичного факультету.

Лікарі.

Арган — бакалавр.

Аптекарі із ступками й товкачиками.

Клістироносці.

Хірурги.

Дія відбувається в Парижі.

Арган (сидить за столом і перевіряє за допомогою жетонів рахунки свого аптекаря) , Три і два — п’ять, і п'ять — десять, і десять — двадцять; три і два — п’ять. «Іще, двадцять четвертого, — легенький підготовчий клістир, щоб розм’якшити, зволожити та відсвіжити нутрощі шановного пана…» Чим мені подобається добродій Флеран, мій аптекар, то це тим, що його рахунки складено завжди вельми шанобливо. «Нутрощі шановного пана — тридцять су». Так, а проте, добродію Флеране, бути шанобливим — цього гце замало; не треба бути таким зажерливим і не треба здирати шкури з хворих. Тридцять су за промивальне! То вже вибачте; я ж вам уже казав; ви ставили мені в інших рахунках промивальне по двадцять су; а двадцять су мовою аптекарів насправді означає десять су; маєте — десять су. «Ще, того ж таки дня, добрячий очищувальний клістир з подвійної дози найкращих ліків — ревеню, трояндового меду та інших, відповідно до рецепта, щоб вичистити, промити й прибрати нижню частину живота шановного пана — тридцять су». З вашого дозволу, десять су. «Ще того ш таки дня, увечері, — заспокійливе, снотворне, прохолодне питво, щоб приспати шановного пана, — тридцять п’ять су». Ну, на це я не можу поскаржитися: спав я й справді добре. Десять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять су і шість деньє. «Ще, двадцять п’ятого, добрі проносні й підживні ліки, зроблені з касії, олександрійського листа та іншого зілля, відповідно до наказу добродія Пургона, щоб прочистити і вигнати жовч із шановного пана, — чотири ліври». А, добродію Флеране, ви що — глузуєте з мене? Не слід дратувати хворих! Добродій Пургон не наказував вам правити за ліки чотири франки! Поставте, поставте три ліври, будьте такі ласкаві! Двадцять і тридцять су. «Ще, того ж таки дня, заспокійливе, в’яжуче питво, щоб заспокоїти шановного пана, — тридцять су». Гаразд, десять і п'ятнадцять су. «Ще, двадцять шостого, вітрогонний клістир, щоб вигнати вітри з шановного пана, — тридцять су». Десять су, добродію Флеране. «Ще, такий самий клістир того ж таки вечора — тридцять су». Добродію Флеране, десять су. «Ще, двадцять сьомого, добрі сечогінні ліки, щоб вигнати кепські соки з шановного пана, — три ліври». Гаразд, двадцять і тридцять су; дуже радий, що ви порозумнішали. «Ще, двадцять восьмого, порція очищеної й підсолодженої сироватки, щоб пом’якшити, очистити, вгамувати й відсвіжити кров шановного пана, — двадцять су». Гаразд, десять су! «Ще питво, яке від усього охороняє й підтримує серце, що його виготовлено з двадцяти зерняток безоара, цитринового й гранатового сиропу та іншого, відповідно до припису, — п’ять ліврів». Ах! Помалу, помалу, добродію Флеране, будьте такі ласкаві! Якщо так триватиме далі, то з вами втратиш усяку охоту хворіти! Досить з вас і чотирьох франків; двадцять і сорок су. Три і два — п’ять, і п’ять — десять, і десять — двадцять. Шістдесят три ліври чотири су шість деньє. Виходить, у цьому місяці я випив — раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім і вісім ліків та одне, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять і дванадцять промивальних; а минулого місяця було дванадцять ліків та двадцять промивальних. Тож нічого дивного й немає, що я цього місяця почуваю себе гірше, ніж минулого. Треба сказати про це добродію Пургонові, нехай він зарадить справі. Ей, хто там є, — прибрати все це! (Озирається й бачить, що ніхто не йде і що в кімнаті нікого немає) . Нікого нема! Скільки не наказую, а мене завжди залишають без догляду; ніякими силами їх тут не вдержиш! (Дзвонить у дзвіночок, що стоїть перед ним на столі) . Ніхто не чує, дзвіночок нікуди не годиться! Дзелень, дзелень, дзелень! Ніхто й не ворухнеться! Дзелень, дзелень, дзелень! Поглухли… Туанетто! Дзелень, дзелень, дзелень! Наче й не дзвонив. Суча дочка! Негідниця! Дзелень, дзелень, дзелень! Збожеволіти можна! (Перестає дзвонити й кричить) . Дзелень, дзелень, дзелень! Стерво, а бодай тебе чорти задавили! Та хіба ж можна кидати бідного хворого зовсім самого? Дзелень, дзелень, дзелень! Що то за напасть! Дзелень, дзелень, дзелень! Ах та ж господи, боже ти мій! Вони мене доконають! Дзелень, дзелень, дзелень!