Мольєр - Комедії

Гіацінта. Я хочу вірити, що ви кажете те, що почуваєте, і я певна, що ви говорите щиро, але я боюся, щоб батьківська влада не знищила у вашому серці ніжних почуттів до мене… Ви цілком залежите від батька, який хоче одружити вас із іншою, і я знаю, що вмру, коли станеться таке нещастя…

Октав. Ні, прекрасна Гіацінто, ніякий батько не зможе примусити мене зламати присягу, і коли вже на те піде, я скоріше виїду звідси, скоріше накладу на себе руки, ніж розлучуся з вами!.. Я ще не бачив тієї, яку мені призначили, а вже почуваю страшенну огиду до неї, і хоч я зовсім не жорстокий, проте бажав би, щоб море назавжди відгородило її від мене… Не плачте ж, моя люба Гіацінто, благаю, — ваші сльози вбивають мене… Я не можу дивитися, як ви плачете, серце мені рветься з туги!..

Гіацінта. Я перестану плакати, якщо ви цього хочете, і твердо зустріну все, що пошле мені небо…

Октав. Небо нас не покине!

Гіацінта. Воно захистить мене, якщо ви мені зостанетеся вірні…

Октав. Я буду вірний повік!

Гіацінта. О, тоді я буду щаслива!

Скапен (набік) . Вона зовсім не така дурна, слово честі! І з лиця непогана!

Октав (показуючи на Скапена) . Оцей чоловік міг би нам допомогти, якби схотів.

Скапен. Я склав урочисту присягу не втручатися більше в чужі справи, проте… якщо ви обоє гарненько мене попросите, може, тоді…

Октав. Ах! Коли тільки про це мова, я благаю тебе всім серцем: візьмись керувати нашим човном!

Скапен (до Гіацінти) . А ви? Ви мені нічого не скажете?

Гіацінта. Я благаю вас так само, як і він, заради всього найдорожчого для вас на світі: допоможіть нашому коханню…

Скапен. Нічого не вдієш — доведеться поступитися й бути гуманним… Гаразд! Поклопочуся вже для вас!

Октав. Повір, що…

Скапен (до Октава) . Тихо! (До Гіацінти) . Ви йдіть собі додому і заспокойтесь!

Скапен (до Октава) . А ви приготуйтеся сміливо зустріти вашого батька.

Октав. Мушу тобі признатися: аж серце мліє, як згадаю про цю зустріч; почуваю, що не зможу подолати моєї природної несміливості.

Скапен. Одначе треба витримати перший натиск і показати свою твердість, а то, помітивши, що ви боїтеся, він почне поводитися з вами, як з малою дитиною. Ну ж бо! Спробуймо, як воно вийде! Трошки сміливіше… І спробуйте відповідати на все, що б він вам не сказав.

Октав. Я зроблю все, що зможу…

Скапен. Так! Спробуймо, щоб ви трохи звикли… Зробімо репетицію і подивімось, як ви виконаєте вашу роль! Нумо почнемо! Обличчя — повне рішучості, голову вище, погляд упевнений!

Октав. Так?

Скапен. Ще, ще сміливіше!

Октав. Отак?

Скапен. Гаразд. Тепер уявіть собі, що я — ваш батько, який має приїхати, і відповідайте мені якомога твердіше, наче ви йому самому відповідаєте… «Як?! Гультяю, нікчемо, негіднику, недостойний сину такого батька, як я! Ти ще насмілився з’явитися мені на очі після всіх твоїх підлих учинків, після всього того, що ти накоїв за час моєї відсутності?! То це такі, наслідки моїх турбот про тебе, шахраю??. Оце такі наслідки? Хіба так повинен ти шанувати свого батька?.. То це так ти мене поважаєш?..» Ну ж бо! Ну, чого ж ви? «В тебе, волоцюго, стало зухвальства повінчатися таємно, без моєї згоди?! Відповідай же мені, мерзотнику, відповідай зараз же! Послухаємо, що ти мені скажеш!..» Ох! Та ну його к бісу, як отак!.. Чого ж ви стоїте, немов неживі?!

Октав. Це того, що я собі уявив, ніби це й справді мій батько гримає на мене…

Скапен. Ага! Ну от, саме тому й не треба стояти отаким тюхтієм.

Октав. Я спробую підбадьоритись і відповідатиму твердо…

Скапен. Напевно?

Октав. Напевно…

Сільвестр. Ось, до речі, й ваш батько!

Октав. О небо!.. Я загинув!..

Скапен. Стривайте! Октаве!.. Октаве, стійте!.. Ну, ось маєш — утік! Яка нікчемна, полохлива вдача! Ну, візьмімося тепер за старого!

Сільвестр. Що ж я йому скажу?

Скапен. Дозволь уже мені говорити, а сам тільки підтримуй мене.

Аргант (думаючи, що він сам) . Чи хто чув коли про такі вчинки!