Мольєр - Комедії

Лакей. Пане, там прийшов пан граф під руку з якоюсь дамою.

Пан Журден. Ах, боже ж ти мій! Я ще маю дещо загадати. Скажи їм, що я зараз вийду.

Лакей. Мій пан звеліли переказати, що вони зараз вийдуть.

Дорімена. Я не знаю, Доранте, чи не зробила я часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де я ні з ким не знайома.

Дорант. А в якому ж іншому місці, пані, могло б вітати вас моє кохання? Адже ж, боячися поголосу, ви не бажаєте зустрічатися зі мною сам на сам ні у вас, ані в мене.

Дорімена. Ви все ж не хочете визнати, що я непомітно для себе самої звикаю до щоденних і надто великих доказів вашого до мене кохання. Як би я не протестувала, а зрештою все ж здаюся на ваші умовляння: своєю делікатною настійливістю ви доводите мене зрештою до того, що я виконую кожне ваше бажання. Почалося з ваших частих візитів; за ними полилися освідчення в коханні, освідчення потягли за собою серенади й сюрпризи, а далі пішли вже подарунки. Я всьому тому противилась, але ви такий настійливий і крок за кроком примушуєте мене вам скорятися. Тепер я вже ні за що не відповідаю: чого доброго, вам пощастить вирвати в мене згоду на шлюб з вами, незважаючи на те, що я всіма способами цього уникаю.

Дорант. Давно вже час, маркізо, запевняю вас. Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити мене найщасливішою людиною в світі?

Дорімена. Мій боже, Доранте, щасливе подружжя — це річ така непевна! Треба дуже багато, щоб спільне життя було щасливе. Часто-густо навіть і найрозсудливішим людям, не щастить утворити союз, що міг би їх задовольнити!

Дорант. О пані! Ви надто перебільшуєте труднощі, а ваш власний життєвий досвід іще нічого не доводить.

Дорімена. Але ж вернімося до нашої розмови. Витрати, що ви на мене робите, турбують мене з двох причин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я того хотіла б, а по-друге, — даруйте мені мою відвертість, — я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а я зовсім того не бажаю.

Дорант. Ах, пані! То такі дрібниці, і те не повинно вас…

Дорімена. Я знаю, що кажу… Між іншим, діамантовий перстень, якого ви примусили мене прийняти, коштує великих грошей…

Дорант. О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі, що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати, і дозвольте… А ось і сам господар!

Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени) . Відступіться трохи далі, пані.

Дорімена. Що?

Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.

Дорімена. Що таке?

Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще третє вам уклонитися.

Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.

Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим… Я такий радий, що маю щастя… Ви були такі добрі… що обдарували мене такою ласкою… що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша… коли б само небо… з заздрості до мого щастя… послало мені… дало мені перевагу… щоб я міг заслужити… так би мовити…

Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум… (Стиха до Дорімени) . В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні. манери.

Дорімена (стиха до Доранта) . Так, це відразу впадає в очі.

Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга…

Пан Журден. Це надто багато честі для мене…

Дорант…. Людину дуже шляхетну.

Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.

Пан Журден. Я ще нічого не зробив, пані, щоб заслужити такої ласки.

Дорант (стиха до пана Журдена) . Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували…

Пан Журден (стиха до Доранта) . А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?

Дорант (стиха до пана Журдена) . Та що ви! Боронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос) . Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.