Мольєр - Комедії

Ков’єль. І говорить, і поводиться вона якось недбало.

Клеонт. Це правда, але все в неї так мило виходить… В її поводженні стільки чарівності, вона така приваблива, що не скоритися їй неможливо!

Ков’єль. А вже щодо розуму…

Клеонт. Ах, Ков’єлю! Який у неї тонкий, який гнучкий розум!

Ков’єль. Розмовляє вона…

Клеонт. Розмовляє вона чудово!

Ков’єль. Вона завжди серйозна.

Клеонт. А ти хотів би, щоб вона цілісінький день тільки те й робила, що реготала? Що може бути нестерпнішого за жінку, яка щохвилини ладна сміятися?

Ков’єль. Та вона ж найвередливіша жінка в світі.

Клеонт. Так, вона вередлива, не заперечую, проте красуні все до лиця, від красуні все стерпиш.

Ков’єль. Ну, коли так, вас не переконаєш! Бачу я, ви маєте охоту кохати її завжди.

Клеонт. Я? Ні, краще вмерти! Я її ненавидітиму так, як колись кохав…

Ков’єль. Як же ви цього досягнете? Адже ж вона, по-вашому, сама довершеність?

Клеонт. Тим страшнішою буде моя помста… Ненависть покаже, який я непохитний. Вона прекрасна, чарівна, приваблива для мене, я визнаю за нею всі ті цінності — і покидаю її. Та ось і вона.

Ніколь (до Люсіль) . Щодо мене, то я мало не луснула від злості!

Люсіль. Вір мені, Ніколь, тут не може бути іншої причини… Та ось і він!

Клеонт (до Ков’єля) . Я не хочу з нею розмовляти!

Ков’єль. Я все робитиму, як і ви.

Люсіль. В чому річ, Клеонте? Що з вами?

Ніколь. Та що з тобою, Ков’єлю?

Люсіль. Чому ви такі сумні?

Ніколь. Чого це ти намурмосився?

Люсіль. Чи ви оніміли, Клеонте?

Ніколь. Чи тобі мову відібрало, Ков’єлю?

Клеонт. Ось хто справжня лиходійка!

Ков’єль. Ось хто Іуда!

Люсіль. Я бачу, вас збентежила наша сьогоднішня зустріч?!

Клеонт (до Ков’єля) . Ага-а! Зрозуміли, що накоїли!

Ніколь. Мабуть, тебе взяло за печінку те, як ми сьогодні ранком повелися з вами?

Ков’єль (до Клеонта) . На злодієві шапка горить!

Люсіль. Адже ж це єдина причина вашого гніву, чи не так, Клеонте?

Клеонт. Так, підступна, саме так, якщо ви бажаєте знати. Але ж не турбуйтесь! Вам не пощастить тріумфувати. Я перший пориваю з вами всякі стосунки, щоб позбавити вас насолоди відштовхнути мене! Звичайно, мені нелегко буде подолати моє кохання до вас; невимовна туга огорне мою душу; певний час я навіть терпітиму страшні муки, але я витерплю все і краще вирву собі серце, ніж піддамся слабості і знову повернуся до вас!

Ков’єль (до Ніколь) . А куди він, туди й я.

Люсіль. От уже й справді — багато галасу з нічого! Я вам зараз поясню, Клеонте, чому саме я ухилилася від зустрічі з вами сьогодні ранком.

Клеонт (намагаючись піти від Люсіль) . Ні, я не бажаю нічого слухати!

Ніколь (до Ков’єля) . Я розкажу тобі зараз, чому ми так хутенько пройшли повз вас сьогодні.

Ков’єль (намагаючись також піти від Ніколь) . Я не хочу нічого слухати!

Люсіль (ідучи за Клеонтом) . Отже, сьогодні ранком…

Клеонт (ідучи й не дивлячись на Люсіль) . Ні, я вам кажу!

Ніколь (ідучи за Ков'єлем) . Зрозумій, що…

Ков’єль (також ідучи й не дивлячись на Ніколь) . Ні, зраднице!

Люсіль. Слухайте!

Клеонт. Знати нічого не хочу!..

Ніколь. Дай же мені сказати!

Ков’єль. Я глухий…

Люсіль. Клеонте!

Клеонт. Ні!

Ніколь. Ков’єлю!

Ков’єль. Нізащо!

Люсіль. Стривайте!

Клеонт. Пусті балачки!

Ніколь. Вислухай мене!

Ков’єль. Дурниці!

Люсіль. Одну хвилинку!

Клеонт. Ніколи!

Ніколь. Трошки терпіння!

Ков’єль. До дідька!

Люсіль. Два слова!

Клеонт. Ні, тепер — кінець!

Ніколь. Одне слово!

Ков’єль. Відчепись від мене!

Люсіль (спиняючись) . Гаразд! Якщо ви не хочете мене вислухати, залишайтеся з своїми думками… Можете робити що хочете…

Ніколь (теж зупиняючись) . Коли так, роби як знаєш!

Клеонт (повертаючись до Люсіль) . Ну, скажіть же нарешті, яка причина вашого милого поводження.