Мольєр - Комедії

Пан Журден. Мій батько?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Ви його добре знали?

Ков’єль. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

Ков’єль. Звичайно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков’єль. А що?

Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем!

Ков’єль. Ваш батько — був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та він зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива, — до речі, він добре розумівся на різному крамі, — батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Я в захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков’єль. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.

Пан Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков’єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком, — а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем, — я встиг об’їздити цілий світ.

Пан Журден. Цілий світ?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков’єль. Та вже звісно… Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пан Журден. Яку ж то?

Ков’єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?

Пан Журден. Я? Ні.

Ков’єль. Та. невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.

Пан Журден. А я цього й не знав..

Ков’єль. Найважливіше для вас — те, що він закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков’єль. Атож. І хоче її сватати.

Пан Журден. Її сватати? Син турецького султана?

Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се, звичайно, турецькою мовою — я знаю її досконало, — коли це він мені й каже: «Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем варахіні уссере карбулат?» — тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдена, паризького шляхтича?»

Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

Ков’єль. Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: «Ах, марабаба сахем!» — тобто: «Ах, як я закохався в неї!»

Пан Журден. «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї»?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї!» Яка хороша ця турецька мова!

Ков’єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви згаєте, що означає «Какаракамушен»?.

Пан Журден. «Какаракамушен»? Ні.

Ков’єль. Це означає: «Моя душко»!

Пан Журден. «Какаракамушен» означає «моя душко»?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Чудасія! «Какаракамушен» — «моя душко»! Хто б же міг таке подумати?! От так штука!

Ков’єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамамуші», — це в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. «Мамамуші»?

Ков’єль. Атож, «мамамуші», тобто по-нашому — паладин. Паладини — це. стародавні… ну… одне слово, паладин. Це найпочесніший сан у цілому світі, — таким чином, ви зрівняєтеся з найвидатнішими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

Ков’єль. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков’єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков’єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить… Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клеонта та ще й присягається, що вийде заміж тільки за нього.