Болеслав Прус - Лялька

Не обійшлося без скандалу навіть перед самою смертю Франца, який помер в 1856 році від карбункулу. Протягом трьох останніх днів брати урочисто двічі відрікались і проклинали один одного. Проте Франц усе своє майно заповів Яиові, а Ян кілька тижнів хворів з туги за братом і половину спадщини (близько двадцяти тисяч злотих) одписав якимось трьом сиротам, якими, крім того, опікувався до самої смерті.

Отака дивна то була родина!

Але я знову одійшов від теми: мав писати про Вокульського, а пишу про Мінцелів. Якби я не почував себе так бадьоро, то міг би запідозрити в собі балакучість — ознаку близької старості.

Я вже казав, що багатьох вчинків Стася Вокульського не розумію, і мені щоразу хочеться запитати: нащо воно оте все?

Отож коли я повернувся в магазин, ми майже щовечора збирались у Grossmutter нагорі: Ян і Франц Мінцелі, а часом і Малгося Пфейфер. Малгося з Яном сідали коло вікна і, тримаючись за руки, дивились на небо, Франц пив пиво з великого кухля з цинковою накривкою, бабуся плела панчоху, а я розповідав про події тих кількох років, що прожив за кордоном.

Найчастіше, звичайно, мовилось про тугу за батьківщиною, про солдатські злигодні або про битви. В такі хвилини Франц випивав подвійну порцію пива, Малгося горнулася до Яна (до мене ніхто так не горнувся), a Grossmutter спускала петлі із спиці. Коли я кінчав оповідати, Франц зітхав, розсівшись на канапі, Малгося цілувала Яна, а Ян Малгосю, бабуся ж, трясучи головою, казала:

— Jesas! Jesas!.. Wie ist das schrecklich… Aber sag mir, lieber lgnaz, wozu also bist du denn nacht Ungarn gegangen? [56] Ісусе! Ісусе!.. Як це жахливо… Але скажи мені, дорогий Ігнаце, чого тобі було їздити в Угорщину? (Нім.)

— Ну, ви ж знаєте, Grossmutter, що він ходив в Угорщину на війну, — нетерпляче перебивав її Ян.

Але стара все дивувалась та хитала головою, бурмочучи сама до себе:

— Der Kaffee war ja immer gut und zu Mittag hat er sich doch immer vollgegessen… Warum hat er denn das getan?.. [57] Кава ж завжди була добра, й за обідом він їв удосталь… Навіщо ж він це зробив? (Нім.)

— Ви, Grossmulter, тільки й думаєте про каву та про обід! — обурювався Ян.

Навіть коли я розповідав про останні хвилини Каца та про його страшну смерть, бабуся хоч і заплакала, — вперше з того часу, як я її знав, — але тільки-но втерла сльози і взялася за свою панчоху, прошепотіла:

— Merkwurdig! [58] Дивно! (Нім.) Der Kaffee war ja immer gut und zu Mittag hat er sich doch immer vollgegessen… Warum hat er denn das getan?

Так. І я тепер майже щогодини говорю про Стася Вокульського. Після смерті жінки він мав певний шматок хліба, то чого ж йому було їхати в Болгарію? Заробив там такі гроші, що міг би зліквідувати магазин: то нащо ж він розширює його? Новий магазин дає йому прекрасні прибутки; то нащо він закладає ще якусь спілку?

Навіщо найняв для себе величезну квартиру? Навіщо купив екіпаж і коні? Чого він пнеться до аристократії, а нехтує купцями, які йому цього не можуть подарувати?

А з якою метою він допомагає хурщикові Висоцькому або його братові, залізничному майстрові? Навіщо кільком бідним підмайстрам допоміг відкрити майстерні? Навіщо опікується навіть якоюсь шльондрою, яка хоч і живе у черниць, але дуже шкодить його репутації?..

А який він хитрий!.. На біржі я дізнався про замах Геделя; повертаюсь у магазин, дивлюсь йому прямо в очі й питаю: Знаєш, Стасю, якийсь Гедель стріляв в імператора Вільгельма… [59] 11 травня 1878 року анархіст Макс Гедель вчинив невдалий замах на німецького імператора Вільгельма І.

А він спокійнісінько відповідає:

— Божевільний.

— Але цьому божевільному, — кажу я, — зітнуть голову.

— І правильно, — відповідає він, — не буде плодити божевільних.

І хоч би йому один мускул на обличчі здригнувся — нічого! Я аж остовпів від такої витримки.

Дорогий Стасю, ти хитрий, але й у мене є голова на плечах: знаю я більше, ніж ти гадаєш, гірко мені тільки те, що ти мені недовіряєш. Бо порада друга і старого солдата могла б остерегти тебе не від одної дурниці, якщо не від ганьби…

Проте нащо мені говорити, що я думаю, — нехай за мене говорить хід подій.

На початку травня ми перебралися в новий магазин, який складається з п’ятьох величезних залів. У першому, ліворуч від входу, продаються тільки російські тканини: ситець, міткаль, шовки та оксамити. Другий зал наполовину зайнятий тими самими тканинами, наполовину дрібними предметами туалету: капелюшами, комірцями, галстуками, парасольками. В головному залі, навпроти входу — найрозкішніша галантерея: з бронзи, з майоліки, з кришталю, з слонової кості. Поряд, праворуч — іграшки, а також дерев’яні та металеві речі, і в останньому — гумові та шкіряні товари.