Болеслав Прус - Лялька

А ті добрі слуги, які поводяться з своїми панами так, немов присягнули любити їх, бути вірними і слухняними до смерті? А модистки, які завжди вітають її з усміхом і так пам’ятають про найдрібніші деталі її туалету, так докладно знають про її перемоги? А прекрасні коні, що їхній прудкості могла б позаздрити ластівка? А собаки, розумні й віддані, як люди? А парки, в яких людська рука створила пагорки і штучні струмки, надала чудової форми деревам?.. І все це мало б колись зникнути?..

Від цих думок у панни Ізабелли на обличчі з’явився новий вираз — лагідного смутку, який робив її ще прекраснішою. Про неї казали, що вона вже зовсім на порі.

Знаючи, що її світ є вищим світом, панна Ізабелла потроху дорозумілась, що до цих вершин можна піднестись і стало на них перебувати лише з допомогою двох крил: шляхетного походження та багатства. Походження й багатство властиві певним обраним родинам так само, як цвіт і плід апельсина апельсиновому дереву. Дуже можливо також, що добрий бог, побачивши дві душі з шляхетними іменами, поєднані узами святого — таїнства, примножує їх маєтність та посилає їм на виховання маленького ангелика, який згодом підтримуватиме славу роду своїми чеснотами, вишуканими манерами та вродою. Відціль виникає обов’язок обачно одружуватись, про що найкраще знають старі дами та підстаркуваті пани. Все залежить від правильного добору імен та маєтків. А любов, — не та шалена любов, про яку мріють поети, а істинно християнська, — з’являється лише після священного таїнства, і цілком досить того, щоб жінка могла гарно репрезентувати дім, а чоловік — бути достойним її супутником у товаристві.

Так воно було здавна, і було добре, як одностайно запевняють усі матрони. В теперішні часи про таке забули, і це погано: множаться мезальянси, підупадають великі роди. «І нема щастя в подружньому житті», — думала собі панна Ізабелла, якій молоді дами оповідали не одну сімейну таємницю.

Завдяки цим оповіданням вона пройнялась великою огидою до заміжнього життя, а до мужчин — легкою погордою.

Чоловік у халаті, який позіхає при жінці, цілує її з повним сигарного диму ротом, часто озивається: «Дай мені спокій!» або й просто: «Ти дурна!..» — той чоловік, який зчиняє вдома скандал за новий капелюшок, а поза домом витрачає гроші на екіпажі для актрис, — це зовсім не цікаве створіння. І що найгірше, що кожен з них до шлюбу був палким поклонником, марнів, коли довго не бачив своєї коханої, червонів при зустрічі з нею, а ие один навіть похвалявся застрелитись із кохання.

Отож у вісімнадцять років панна Ізабелла тримала мужчин на відстані своєю холодністю. Коли Віктор-Еммануїл одного разу поцілував її в руку, вона упросила батька того ж дня виїхати з Рима. В Парижі їй освідчився один багатий французький граф; панна Ізабелла відповіла, що вона полька і за чужоземця не вийде. Подільського магната відштовхнула словами, що вийде лише за того, кого покохає, а про це говорити поки що нема підстав, а на освідчення якогось американського мільйонера тільки вибухнула сміхом.

Така поведінка панни Ізабелли на кілька років утворила навколо неї порожнечу. Нею захоплювались, їй поклонялись, але здалека, бо ніхто не хотів наражатись на дошкульну відмову.»

Коли перше неприємне враження минулось, панна Ізабелла зрозуміла, що подружнє життя треба прийняти таким, яке воно є. Вона вже наважилась вийти заміж, але з тією умовою, щоб майбутній супутник життя подобався їй, був знатного роду й багатий. Звичайно, що їй траплялися люди вродливі, багаті або титуловані, та, на її нещастя, жоден з них не поєднував у собі всіх цих трьох якостей, отже, минуло знову кілька років.

Раптом розійшлась чутка, що справи пана Томаша зовсім кепські, і з цілого легіону поклонників у панни Ізабелли залишилось тільки два серйозних претенденти: один барон і один маршалок, обидва багаті, але старі.

Тепер панна Ізабелла зрозуміла, що грунт утікає з-під її ніг, і вирішила зменшити вимоги. Але тому, що барон і маршалок, попри все своє багатство, викликали у неї непоборну огиду, вона з дня на день відкладала остаточне вирішення. Тим часом пан Томаш порвав з товариством.

Не дочекавшись відповіді, маршалок виїхав на село, а збентежений барон — за кордон, і панна Ізабелла залишилась зовсім сама! Правда, вона знала, що кожен з них повернеться на перший її поклик, але — котрого ж вибрати, як подолати в собі огиду?.. А головне, чи варто приносити себе в жертву, маючи якусь надію, що багатство ще повернеться і що вона матиме можливість знов вибирати? На цей раз вона вже неодмінно вибере, зазнавши, як тяжко жити поза світським товариством.