Болеслав Прус - Лялька

Через півгодини вони знову повернулись на узгір’я, звідки видно було двір господині. Тут Вонсовська раптом повернула коня й, пильно дивлячись Вокульському в очі, спитала:

— Що між нами — мир чи війна?

— Можна бути з вами одвертим?

— Прошу.

— Я вам дуже вдячний. За одну годину я довідався від вас більше, аніж за все своє попереднє життя.

— Від мене?.. Це вам так здається. В мені кілька краплин угорської крові, і варто мені сісти на коня, як я починаю дуріти й городити всякі нісенітниці. Але пам’ятайте, що я не беру назад жодного сказаного сьогодні слова, і ви помиляєтесь, коли думаєте, що вже мене знаєте. А тепер поцілуйте мене в руку: ви справді цікавий чоловік.

Вона простягнула Вокульському руку, яку він поцілував, широко розкривши очі від здивування.

В той самий час, коли Вокульський з Вонсовською пересварювались або мчали галопом по луках, з маєтку графині в Заславек виїжджала панна Ізабелла. Вчора вона одержала від удови листа, надісланого спеціальним гінцем, а сьогодні з наполегливого бажання своїй тітки виїхала, хоч і проти своєї волі. Вона була певна, що Вокульський, якому вдова так протегувала, вже в Заславку, а тому вважала, що приїжджати туди одразу незручно. «Нехай би я навіть мусила коли-небудь вийти за нього заміж, це, однак, не означає, що я повинна поспішати на зустріч», — думала вона.

Але речі були спаковані, бричка стояла запряжена, а з переднього сидіння вже виглядала її покоївка, отже, панна Ізабелла наважилась.

Прощання з ріднею було багатозначне. Схвильований Ленцький мовчки втирав очі, а графиня, ткнувши їй в руку оксамитну торбинку з грішми, поцілувала її в чоло і сказала:

— Я не раджу і не відраджую. Ти маєш розум, знаєш становище, отож мусиш сама щось вирішити і зробити висновки.

А що вирішити? Які зробити висновки? Про це графиня не казала.

Тогорічне перебування на селі глибоко змінило деякі погляди панни Ізабелли; але сталось це не під впливом свіжого повітря або чудових пейзажів, а під впливом певних подій, над якими вона мала можливість спокійно подумати.

Приїхала вона сюди, на вимогу тітки, задля Старського, про якого ходила тверда чутка, ніби він одержить в спадщину маєток своєї бабусі. Але бабуся, добре придивившись до свого двоюрідного внука, заявила, що відпише йому щонайбільше тисячу карбованців на рік довічної ренти, яка, напевне, дуже здасться йому на старість. А все своє майно вона вирішила відписати на дітей-підкидьків та їхніх нещасних матерів.

З тієї хвилини Старський в очах графині втратив всіляку вартість. Втратив він її і в очах панни Ізабелли, коли заявив їй одного разу, що ніколи не одружився б з «голою панною», а швидше з японкою або китаянкою, аби тільки в неї було кілька десятків тисяч карбованців річного доходу.

— Задля меншого доходу не варто ризикувати своїм майбутнім, — сказав він.

Після такої заяви панна Ізабелла перестала дивитися на нього, як на серйозного претендента. Але оскільки він при цьому тихо зітхнув і крадькома глянув у її бік, панна Ізабелла подумала, що красень Казик, мабуть, потай страждає і, шукаючи багатої дружини, жертвує своїми почуттями. До кого?.. Може, до неї… Бідний хлопець, але нічого не вдієш. Колись, може, знайдеться спосіб полегшити його страждання, а поки що слід тримати його на віддалі.

Зробити це було тим легше, що Старський раптом почав упадати коло багатої пані Вонсовської і здалека кружляти над панною Евеліною Яноцькою — напевне, для того, щоб остаточно замести сліди колишнього кохання до панни Ізабелли. «Бідний хлопець, але нічого не вдієш. Життя диктує свої обов’язки, і їх треба виконувати, хоч би які вони не були тяжкі».

Таким чином Старський, може, найпридатніший для панни Ізабелли жених, був викреслений із списку претендентів; він не міг одружитися з бідною, мусив шукати багатої, а це була непрохідна прірва між ними.

Другий її претендент, барон, викреслив себе сам, заручившись із панною Евеліною. Поки барон домагався прихильності панни Ізабелли, він був їй гидкий, але коли він раптово покинув її, вона злякалася. Як? Значить, на світі є жінки, задля яких можна відмовитись від неї? Як? Значить, може настати такий момент, коли навіть старезні поклонники покинуть її?..

Панна Ізабелла відчула, що земля захиталася в неї під ногами, і під впливом невиразних побоювань, що охопили її в той час, вона сказала удові кілька доброзичливих слів про Вокульського, Хто його знає, чи не сказала навіть так: