Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

У записній книжці Дацишина, у листах і квітарах, що знаходилися при ньому, — були цікаві речі. Товариш Дацишин одержував аґітаційну комуністичну літературу і доляри: перше через спеціяльного кур'єра із Харкова — жидка Гельптуха, який залишав йому її у повітовому парткомі, — друге через повітовий фінінсовий відділ по спеціяльних чеках, підписаних Порайком. До нього приходили «свої люди» із Галичини, брали літературу і доляри, а залишали звіти з «роботи» і витрати грошей. Завдання для поодиноких осіб в Галичині, які були занотовані у записній книжці — мали в собі питання цікаві для трьох «чинників»: ЦК комуністичної партії, контррозвідки ҐПУ і «розвідчої управи» червоної армії.

Переглянувши папірці, я перестав дивуватися, що Дацишин «з'орієнтувався» скоро в моїй особі. Сам бо він був «фахівцем» підпільної праці. У написаному вже і захопленому «Колею» доносі Дацишин висловлював досить влучні припущення та приводив цілу низку дрібних фактів, що багато могли сказати такому фахівцеві в національних справах, яким у повітовому ҐПУ був заступник начальника — поляк Камінскі. В кожному разі їх вистарчало для того, щоби «опер-тройка» вистріляла у волості чимало людей. Найцікавішим може розділом з цілого доносу був розділ про двох галичанів В. та Р. — бувших старшин. Один із них працював діловодом у волісполкомі, другого я прийняв на посаду учителя. Дацишин писав, що він знає їх ще з Галицької армії, як заядлих шовіністів, що під час, коли галицька армія була з большевиками — вони провадили в частинах протибольшевицьку аґітацію, що вони і тепер використовують своє положення для контрреволюційної пропаґанди, заховують те, що були старшинами і зареєструвалися як рядові стрільці, та що з розмов із ними — він виніс вражіння, що вони мають замір утекти за кордон.

Перечитавши всі папірці та поробивши собі з них «невинного» вигляду шифровані нотатки — вкидаю усе, не виключаючи й долярів, у піч. Занадто щиро шукало ҐПУ за справниками нападу, щоб можна було залишати найменший доказ. «Колі» раджу закинути десь, або заховати на стороні свою «палочку». Думка про напад з ціллю грабунку — скінчиться у чекістів, як тільки вмішається у справу Порайко.

Ховали Дацишина з трьома орхестрами, звичайно без священика. За трумною йшли: голова губісполкома товариш Порайко, представники повітового парткому, виконкому, ҐПУ, голова нашого волісполкома, волвоєнком і я. Позаду тягнулися чвірками співробітники повітових установ. «Коля» ішов між «страховиками». На вулиці — «ми не зналися»… На кладовищі товариш Порайко виголосив промову:… «Спи, дорогий товаришу! Ти лицарськи загинув на комуністичному фронті! Ти впав у боротьбі за визволення трудящих мас усього світу і своєї рідної Галичини! Закордонна буржуазія заплатила золотом продажним убивникам за твоє дороге для нас життя — прийде час і ми відплатимо їй кров'ю і вогнем!»…

Потім виступив харкавий жидок — секретар повітпарткому і нагородив купу дурниць «заїхавши» аж про Китай, Індію та поневолені неґритянські маси в Африці, які «спішать» усі вже під червоні прапори Інтернаціоналу. Потім виступали ще і ще. При кінці, несподівано для мене, виступив із гурту «страховиків»… «Коля» і виголосив таку «теплу» промову, що товариш Зільберман, який стояв поблизу ями, — завзято зашморгав носом і заоперував коло нього хустиною. Закінчив «Коля» побажанням, щоб ҐПУ якнайскорше упіймало виновників смерти товариша Дацишина та немилосердно покарало їх.

Чотири чоловіки у кашкетах із зеленими верхами перекидали речі, переглядали папери та книжки. Не знайшовши нічого «цікавого» — переглянули мої кишені.

— Таваріщ! Ви арестовани.

У комендантурі ҐПУ чекіст-латиш заглянув ще раз до кишень, чобіт та за пазуху і сів заповнювати картку — «постанову» про арешт. Скінчивши, поставив дату — 3 квітня 1923 р. і підсунув до мене листок.

— Прошу перечитати і підписатися.

Переглядаючи, зупиняюся на долішній графі: «обвинувачується за § 58 карного кодекса». Пригадую собі зміст того «симпатичного» артикулу. «Приналежність до товариств та організацій, що ставлять собі за ціль повалення совітської власти, або відірвання від Російської Соціялістичної Федеративної Республіки частини її теріторії… карається найвищою мірою соціяльного захисту — розстрілом, з конфіскатою усього майна. При зм'ягчаючих вину обставинах тюрмою із суворим ізолюванням на термін не менше трьох літ, та позбавленням громадянських прав».