Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

— Рятуйте якось, товариш інспектор. Та ж у випадку чого — мене першого розстріляють…

— Заспокійтесь. Щось зробимо.

— Може, той… — зашепотів дядько — я приніс… ось тут… батьківські ще… сто рублів золота… Може б якось товаришу упопномоченому…

Я хвилину думав. Чим я ризикую?! З підлитим Єрофєєвом — це завжди можна обернути в жарт.

— Давайте сюди п'ятдесят рублів і зачекайте.

Товариш уполномочений заїдав якраз синьою цибулиною шклянку самогону. Підходжу до нього й показую на долоні п'ять золотих десяток.

— Єрофєєв! Ти такі «ґудзики» любиш?

— Диви! Де ти їх узяв?

Пересипаю червінці на його долоню.

— Де не взяв! А хочеш їх сховати до кишені?

Єрофєєв дивиться на мене запитливо.

Виймаю з теки сьогоднішній протокол і відшукавши потрібне мені прізвище — перечеркую його червоним олівцем.

Єрофеєв хвилину поглядає то на мене, то на протокол і заливається голосним реготом.

— Так це той дурень дав, щоб його виключити? Ха-ха-ха-ха! Потім ховає до кишені золото й, взявши від мене олівець, старанно замазує прізвище.

— Слухай, Єрофєєв! Але як ти думаєш — яку б ми причину його звільнення видумали, щоб останні одинадцять не «запротестували».

— Тмм… Кажеш — останні одинадцять?… А як ти думаєш — чи в тих — останніх — теж такі «ґудзички» є?

— Думаю, пю мають, а хто не має — то позичить, продасть усе, з-під землі дістане…

— Той певно чекає? Так ти скажи йому от що… Нехай він збере в усіх по п'ять таких «ґудзиків» і принесе мені завтра. Ми тоді складемо акт, що село благонадійне й визначати тут «відповідальних» — немає зовсім потреби. Це моє право. Та скажи — щоб ніхто із них навіть жінці не казав, бо як довідається ҐПУ — то лише за те, що вони золото мали й державі не здали — розстріляють їх без жеребків.

Коли я повернувся із сіней — Єрофєєв усміхнувся.

— От, ти, товариш Горський, дивишся і думаєш: ну й падлюка цей Єрофєєв! Продає совєтскую аласть… А я тобі кажу — роблю це з чистим сумлінням комуніста й чекіста. Минулого року я на Київщині коло Черкас «відповідальних» призначав… Так там за ваґон «ґудзиків» — не звільнив би нікого. Бо там скільки ми не стріляли їх, а й досі ще нас стріляють. А тут — у цих селах — так потрібні «відповідальні» — як тобі вухо на носі. Кого треба — «опертройка» і так постріляє, незалежно, чи він буде у «відповідальних», чи ні. І бачиш, як то все добре повертається: і дядьки будуть спокійно спати, й Єрофєєв користь буде мати…

Він витягнув з кишені і бренькнув золотими монетами.

— Хороші штучки, я тобі скажу, хоч і капіталістична видумка. За них — що хочеш! Дочку в рабіна купиш…

Другого ранку був складений акт, що «відповідальних» у цьому селі призначати немає потреби. Єрофєєв дістав ще триста і щось золотих карбованців, бо мимо найщирішої охоти — по п'ятдесят усі дати не змогли. Найбагатіший із усіх звільнених «куркулів» мав сім і півгектара землі й у інших місцевостях України лічився би в катеґорії «незаможників». В наступних селах — «історія» стала повторятись…

Ми сиділи вдвох у хаті голови сільради. Єрофєєв переглядав списки платників податків, а я справу з ремонтом школи, який в час не був зроблений. У двері хтось постукав. Єрофєєв одірвався від списка.

— Давай — давай! Без панських витребеньків!

Двері відчинились і до хати зайшов товариш Дацишин.

— Перепрошую… Пробачте… Я, здається, перешкодив вам у праці… Мені дуже приємно запізнатися з вами, товариш уповноважнений. Я секретар місцевої парторганізації. Я, пробачте, сподівався, що ви, як комуніст, по приїзді до волости — завітаєте до нас… Я приїхав сюди в своїх справах, довідався, що ви тут, і зайшов познайомитись…

Привітавшись з Єрофєєвом — Дацишин тепло простягнув руку мені.

— Моє поважання, товариш інспектор! Я заїжджав до вас, та мені сказали, що ви поїхали по школах. Довідуюся, що ви і свої справи залагоджуєте, і товаришу уповноважненому — допомагаєте. Похвально…

Поговоривши трохи про «куркулів», попів, незаможників, контрреволюційну шовіністичну інтеліґенцію — Дацишин попрощався, попросивши ще раз вибачення за перешкоду.

Єрофєєв іронічно-злісно — подивився йому услід.

— Ох, і св-о-л-о-ч, видно!.. Коли ти комуніст — так ти зайди й скажи: Здоров Єрофєєв! Ти що, собачій син — комуніст — приїхав до волости на роботу, а до мене не зголосився! Статуту партії не знаєш?! А то… «Перепрошую… пробачте… мені дуже приємно»… — Знаємо ми таких «хрущів»! Він сьогодні з тобою по чарці вип'є, а завтра на тебе донос у контрольну комісію напише, що ти дискредитуєш компартію і в «дрібно-буржуазне» оточення вростаєш… Ти, товариш Горський, гляди, не проговорись йому за «ґудзики». Це справа пустяшна — а розстріляти мене за неї у два щоти можуть… Дядьків — я знаю. З тих вогнем не випечеш, щоб признався…