Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

Випроваджуємо за двері четверо дітей і сідаємо з «Колею» в куточку, на отамані з вийнятими понад обшивку старечими ребрами.

— Коля… Ти знаєш той заїзд, де постійно зупиняються підводи з нашого волісполкому… Увечері в ньому темно — блимає лише маленький ліхтар коло коней. По лівій стороні, перші двері від жолобів — це кімнатка, яку жид відпускає приїжджим «панам». Сьогодні в ній ночує наш Дацишин. Під цей час він, певно, садить і пише до ҐПУ донос на наших людей. По десятій годині увечері, начальник секретно-оперативної частини ҐПУ — Зільберман — має зайти до нього по дорозі із засідання і забрати той донос. Між дев'ятою і пів до десятої — ти, з порожньою валізкою зайдеш непомітно до заїзду. Дацишин одержав сьогодні гроші для волісполкому і двері напевно будуть защепнуті ізсередини. Револьвер у нього буде теж під руками. Послухаєш під дверми, чи у нього нема кого, постукаєш і скажеш, що ти з дорученням від товариша Зільбермана. Коли зайдеш до кімнати — то дивись, як тобі буде вигідніше: чи будеш ще з ним розмовляти — чи відразу «погладиш» його по головці своєю палочкою. Тоді защепниш двері, забереш у нього всі папірці і зробиш вражіння «фахового» грабунку. Годинник, срібний портсигар і перстень, які є при ньому — вкинеш десь у добре місце. Гроші і речі —. відразу спалиш. Папірці — переховаєш десь у надійному місці на один день. Побачимося з тобою післязавтра.

Як будеш іти до заїзду — доручиш «жевжикові», щоб слідкував за тобою. Як щось тобі перешкодить, або щось станеться — має зараз же бігти на Поштову, викликати мене і сказати. Я до одинадцятої буду у Олі і Ганусі з одним чекістом. Як би щось — мушу завтра рано бути вже за кордоном.

Коля закопилив нижню губу і зробив мудру міну.

— Як би щось перешкодило мені до десятої у заїзді — то я «погладжу» по дорозі Зільбермана і донос заберу. А до Дацишина навідаюся пізніше. Як би мене «наскочили» після «роботи» — то залажу десь під стіну і починаю спорожнювати магазинки із двох револьверів. У межичасі — спалю папірці. Останню кулю зашмалю собі у лоб.

— То вже як тобі буде подобатися.

Вернулися ми з Єрофєєвом від дівчат по одинадцятій. На столі лежала записка від вартового коменданта ҐПУ, щоб він негайно зголосився до відділу. Помічена була годиною 22.45. Єрофєєв, не роздягаючись, пішов. Лягаю у плащі на ліжко. Нема сумніву, що викликали його, як певно і всіх чекістів, у зв'язку з забиттям Дацишина. Але… чи все в порядку? У мене «засвербіли п'яти», щоб «накивати» ними поки не поно. Та віра у «Колю» перемагає. Роздягаюся і лягаю, хоч заснути було годі. При кожному шелесті за дверима — рука мимоволі лізе під подушку до револьвера. Під ранок прийшов Єрофєєв.

— Ну, Горський, твій Дацишин — фю-ф-ю-ю — дряпнув увечері до бабуні…

— Що ти кажеш?! Утік до Галичини?

— Який чорт! Ногами накрився…

— Помер?

— «Шльопнули»…

— Хто?

— А чорт їх знає? Видно, якісь одеські «гастрольори», бо «робота», брат, чиста — як шкло. Він сьогодні одержав у фінвідділі сімдесять мільярдів совітських грошей та вісімсот долярів по чеку Порайка. А вони, видно, прислідили. Забрали гроші, речі, навіть шкіряну куртку і черевики. Із голови — я тобі кажу — кремовий торт… Щоб у Києві — то я поклявся би честю революції — що це Ріхтерова робота… Ніхто нічого не чув, аж поки Зільберман не зайшов. Підняли на ноги усе ҐПУ, міліцію, карний розшук, виарештували всіх підозрілих, та… видно, ме такі хлопці робили, щоб знайти їх… Карний розшук прислав старого, царського ще шпіцля з собакою… Собака покрутилася і назад до трупа вернулася. Шніцель тільки рукою махнув: Це — каже — одеські фахівці у нас побували. В кімнаті тільки один був — та й той після роботи у вбитого черевики взувся… Єрофєєв знизив голос.

— А «сводку» на тебе він певно теж до течки з грішми поклав був… А може ще тільки збирався писати, бо на столі чистий папір лежав і розпочатий лист до товариша Порайка.

Коля задоволено поглажує щетину на неголеній бороді.

— Мільярди — я спалив, бо то барахло, тай новими пачками він їх одержав… Міг фінвідділ серію занотувати собі… А доляри — пощо палити? Придадуться…

Переглядаємо папірці Дацишина і я відкриваю маленьку таємницю, чому він, друг і приятель всесильного Порайка — сидів на такій незначній «посаді» коло кордону. «Коля» захопив із собою одну із пачок, які Дацишин того дня десь одержав. Переконався перед тим, що всі вони однакові. Були то запаковані по тисячі штук летючки Центрального комітету КП(б)ЗУ. У них — «комуністична партія большевиків Західньої України» — вихвалювала на всі боки большевиків та закликала галичан боротися за приєднання Галичини до «батьківщини світового пролєтаріяту». Закінчувалися, звичайно: «Хай живе ІІІ Інтернаціонал, хай живе т. Лєнін, Червона армія» і т. п. Друковані були на тонкому заграничному папері. Датовані: «Львів, 1 листопада 1922 року».