Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

— Я хотів сказати — що говорите неправду.

— Будете признаватися?!

— У чому?

— Що ви є петлюрівський організатор!

— Ані мені сниться! Я старий большевик.

— Будете признаватися?!

— Не поріть дурниць…

— Ходім! Я вам покажу — де раки зимують!! У тюрподі Зільберман підкликав дозорця.

— Замкнути його у підвал і тримати, поки не заявить, що вже признається. Дозорець завів у темний коридорчик, підняв у підлозі ляду і смачно позіхнувши — запросив мене очима.

— Лізь, товариш… та помалу, щоб карк не скрутив…

Злажу по звичайній дерев'яній, драбині. Надо мною замикається на колодку ляда. Папіроси і сірники в тюрподі дозволялися. На щастя, мав їх із собою. Закурюю цигарку і присвічуючи сірниками із цікавости оглядаю льох. Звичайнісінький собі льох, у якому'колись, певно, можна було картоплю тримати. Тепер вимагав капітального ремонту. По одній стіні сочилася вода із попсованого внутрішнього кльозету. Цегляна долівка покрита слизьким болотом. Стіни слизькі від вогкості й плісені. Єдиним можливим місцем — була драбина. Сідаю на долішній щабель і відігнавши від себе всі арештантські турботи — починаю думати над тим — що поробляє під цей час Славця?… Нараз — щось упало мені на плече. Відрухово хапаю рукою за те місце і це «щось» — впивається зубами у палець. Вісім років назад, коли недалеко мого коня уперше розірвалося гарматне стрільне — я злякався був трошки менше. Через хвилину упритомнюю собі, що то ніяка «нечиста сила» — лише звичайний щур. Ще через кілька хвилин переконуюся, що їх тут немало та що я, очевидно, перешкоджаю їм мандрувати по драбині під підлогу і з поворотом. Випаливши ще одну цигарку, вилажу по драбині й починаю товкти кулаками у ляду. Коли прийшов дозорець, кажу йому, щоб викликав слідчого Зільбермана, бо я вже хочу признаватися. Дорогою до свого кабінету Зільберман усе похвалював мене за мудрий замір. Сівши за стіл, вивалив язик і почав писати заголовок протоколу.

— Так ви, товаришу Горський, признаєтеся, що були у петлюрівській контрреволюційній організації?

— Так.

— Що це була за організація і хто у ній був керівником?

— То моя організація — я у ній найстарший. Обличчя товариша Зільбермана розмаслилося… Почав записувати із таким захопленням, що забув у час підтягнути назад соплю.

— Скільки у вашій організації є членів?

— Чотирнадцять тисяч.

Зільберман роззявив рота.

— Ой-йой! То щось багато… Може менше?

— Ні одним чоловіком!

Записав.

— Хто вам доручив таку організацію?

— Сам Петлюра.

— Ви були у нього за кордоном?

— Ні, він був у мене.

— Де саме?

— Ми бачилися тут, у Вінниці.

— Що ви кажете?! Тут був сам Петлюра і його не упізнали?

— Він був передягнений за жінку.

Записавши, Зільберман довго роздумував над тим, що записав.

— А ви під цим підпишитеся?

— Чому б ні?

— Але як ви мене дурите — то будете за це відповідати.

Зільберман покликав із сусідньої кімнати другого чекіста.

— Побудь з арештованим. Тільки — уважай!.. Я піду до начальника…

Через декілька хвилин повернувся в супроводі заступника начальника губвідділу ҐПУ Іванова — інтеліґентного освіченого москаля з чорною борідкою. Іванов сів, переглянув протокол, потім підніс очі на мене і постукав себе пальцем по чолі.

— У вас, товариш Горський, — тут усе в порядку?

— В порядку, товариш начальник. Через те я волію «признатися», що я є сам Петлюра, ніж ночувати у вашому льоху із щурами. Начальник посміхнувся.

— Ви що, товариш Горський, ҐПУ — не боїтеся зовсім?

— А що ж то я, товариш начальник, контрреволюція чи буржуазія яка — щоб ҐПУ боятися?

— Ви давно арештовані?

— Третій місяць.

— Стривайте… Мені хтось, здається, щось говорив про вас… Ага… Вас Єрофєєв — знає?

— Дуже добре. Він довший час працював у моїй волості, знає, як я провадив роботу і в кожному разі може щось правдивішого і розумнішого сказати про мене — ніж наплели дурноваті «сексоти» — на замовлення.

— Гм-м… Він мені казав, що у вас там якісь особисті порахунки були… А ви катеґорично твердите, що ніякої контрреволюційної роботи не вели? А може щось трошки було?…

— Товариш начальник! Я розумію, що ҐПУ, виповнюючи своє важливе завдання по обороні нашої держави — може помилково зачепити не того, кого треба… Але ж — три місяці! Хіба можна було вже перевірити… І один товариш Зільберман, і ось другий товариш Зільберман — хочуть мене переконати, що я петлюрівець… Чейже я, до сто чортів, добровільно служив два роки у червоній армії і бився з Петлюрою!!! У справі ж є про те документи, які забрали мені при арешті…