Анна Хома: Лемберг. Під знаменами сонця

— А тоді, двадцять років тому, у Накваші, — продовжив він ще за дверима, з’явившись на порозі з водою в руках і з дивним блиском в очах, — заборонивши кликати лікаря, поліцію і ксьондза, твій батько Анджей Губицький зажадає натомість перо, чорнильницю й папір, а шпика попросить доставити до нього нотаріуса з Бродів, якому можна довіряти, бо сам він нікого в цих краях не знав. За умови збереження найсуворішої секретності.

Коли на тебе дивиться людина, яка вже не жилець на цьому світі, то відмовити їй важко…

Він покличе Ядвігу і Михайла до себе. Замотаний у скривавлені простирадла, біля п’єцу, щоб хоч трохи зігрітися, він зупинить усі запитання, сльози й істерики однією фразою: «У мене мало часу, тому послухайте мене уважно. Я не зможу повторити двічі…»

Знаєш, що він придумав?

Я знову похитав головою, боячись зайвий раз дихнути. Історія найрідніших тобі людей, які так само жили, любили, ненавиділи і вмирали, вартувала, щоб про неї написали книгу. Кожне життя цього вартує. Окрім певних особин людської зграї. Я не мав на увазі Фонся…

— «Я залишаю всі свої активи, усе рухоме і нерухоме майно порівну двом дітям: Яну Губицькому і Івану Добрянському, і маю до тебе прохання, Михайле, охрестити свою дитину цим іменем. Тобі, Ядвіго, потрібне це немовля, щоб мати про кого піклуватися. Я не дав тобі цієї можливості, я не зміг уберегти нашої дитини. Пробач.

Тобі, Михайле, потрібно поставити свою дитину на ноги, але без дружини тобі буде важко. Я не кажу, що ти не зможеш одружитися вдруге, але на тебе вдома кожен буде показувати пальцем, бо людину, яку підозрювали у викраденні дітей, просто так підозрювати не будуть, сам розумієш. Якщо тебе не виженуть з друкарні Піллерів, ти все життя будеш у них посильним, і навіть якщо, припустімо, тобі вдасться відкрити власну книгарню, при владі — поляки і австрійці. Більшість книгарень, як і більшість бізнесу, належать жидам. Чи допоможе тобі, русину, хоч хтось у твоїй справі? Чи багато ти бачив русинів у сеймі та в рейхстазі? Так, ваші князі збудували це місто, але вони не втримали його у своїх руках. Можливо, щось зміниться з часом, але підозрюю, що не скоро…

Тому я пропоную угоду: ти, Михайле, займеш моє місце, візьмеш моє ім’я і займешся моїм маєтком. Мене тут ніхто не знає, а батькові я вже написав листа, де пояснив своє рішення і попросив зберігати таємницю. Пройшовши підпільну школу та Шпільберг, він знає, як це робиться. Завжди можна буде сказати всім, що після контузії ти не все пам’ятаєш. Взамін ти отримаєш гроші, становище в суспільстві і можливість зібрати в цьому домі таку бібліотеку, яку забажаєш… Тільки поменше потрапляй у салони вищого товариства, де хтось може знати мене особисто. І всі листи диктуй, а не пиши власноруч, звалюючи на поранену руку, а підписи став лівою. Свого батька ти, гадаю, зможеш умовити переїхати в інше місто, де вам буде простіше зустрічатися. Впевнений, що йому несолодко зараз живеться в себе вдома…

Ти, Ядвіго, зможеш заопікуватися немовлям, як власним сином, тебе буде кому захистити. Ти розповідатимеш усім, яким чудом було повернення твого чоловіка з трирічного полону, тому що це буде правдою, але ти більше ніколи не поїдеш до Кракова, тому що там тобі доведеться багато брехати, а ти цього не вмієш…

Я не виключаю, що тобі, як набожній католичці, буде дуже складно призвичаюватися до нових умов, бо перед Богом ти не будеш дружиною Михайла, хіба перед людьми. Але ти завжди можеш попросити ксьондза провести обряд повторного благословення, начебто для укріплення вашого шлюбу.

Я також припускаю, що ти… можливо… не захочеш опинитися в обіймах чужого тобі чоловіка, куди я тебе штовхаю… без любові, але я не впевнений, що в нашому шлюбі була любов… Я не впевнений, що знаю, що це таке… Вас об’єднує дитина і спільна таємниця, а багато людей у світі живуть, нічим не об’єднані…

Ви дорослі люди, і якщо ви захочете завести коханців… повторюю, якщо… то робіть це поза цим домом і якомога обережніше, ні словом, ні півсловом не обмовляючись нікому про вашу таємницю. Бо десь живе винуватець усього цього, і кожна зайва плітка може вас погубити.

Але найбільша небезпека — це помста. Вона може зруйнувати те, що ви збудували, швидше, ніж ціла армія ворогів… Залиште відплату нам з Богом. Просто живіть і не тратьте жодної хвилини намарно… о… здається нотаріус уже прибув. Ну що ж, будемо прощатися.

Я знаю, що ти відродиш мій маєток, Михайле. Не питай, звідки я це знаю. Просто знаю — і все…