Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Після рукостискання і слів примирення генерал додав:

— Оголошую вам своє рішення: по п’ять діб домашнього арешту кожному. Але щоб жодна жива душа не знала про це. Ви, майоре, поясните, що відпочиваєте після підготовки до балу, а ви, капітане, що вам нездужається. Усе зрозуміло?

— Так точно, — відповіли офіцери.

— Кличте своїх секундантів.

— Панове, капітан Якубовський та майор де Вітте вирішили помиритися, — оголосив генерал. — Зброю я конфіскую, прошу футляр. У ваших інтересах приховати все, що тут сталося. Честь маю.

Уранці, коли батько помчав до місця дуелі, Консолата тихенько постукала в двері кімнати Софії. Побачивши схвильовану дівчину, та відразу зрозуміла, що щось сталося.

— Йозеф викликав капітана Якубовського на дуель. Я повідомила про це батькові, і він, сильно розгніваний, помчав до місця дуелі. Тільки б устиг!

— Через що ж поєдинок? — хвилювання Консолати передалося Софії.

— Якубовський відпустив кілька непристойних жартів на твою адресу, і брат не зміг цього залишити поза увагою.

— Вони стріляються через мене? — здивовано перепитала грекиня. — Але я начебто не давала приводу. Щоправда, був епізод, коли Йозеф підійшов до мене запросити на танець майже одночасно з Якубовським, і я віддала перевагу твоєму братові, але ж через це скандал не влаштовують…

— Я побуду в тебе до їх повернення, — Консолата намагалася заспокоїти Софію.

Незабаром повернувся Ян де Вітте. Консолата вибігла до нього і майже відразу повернулася, на цей раз дуже весела.

— Батько встиг. Вони помирилися. Софі, жодного слова Боскампу Лясопольському — інакше в гарнізоні будуть великі неприємності.

Із цими словами дівчина пішла.

Софія занурилася у роздуми. Десь у глибині душі їй було приємно, що вона стала приводом розбрату двох чоловіків. Але як їй тепер поводитися з Йозефом? Вона не могла сказати, що шалено закохана в нього, хоча, безсумнівно, він їй подобався. Принаймні, де Вітте-молодший у змозі захистити її — сьогодні він це довів.

Увечері батько запросив Йозефа до свого кабінету на розмову.

— Отже, сину, — якомога м’якше почав Ян. — Стрілялися ви через Софію.

— Так, батьку, Якубовський не надто коректно висловився про нашу гостю. Але не це головне. Річ у тому, що я ніколи не відчував нічого подібного. Батьку, я закоханий…

Ян де Вітте уважно подивився на сина, а той із пристрастю додав:

— Я хочу просити її руки.

Генерал закурив трубку і багатозначно помовчав.

— Сину, по-перше, наскільки я розумію, ти не знаєш, як вона до цього поставиться; по-друге, нам невідомо, яку роль в її долі грає посол Лясопольський. По-третє, дівчина вона, звичайно, гарна, але повір моєму досвіду, Йозефе, вона не для тебе — вона створена для столиць, балів, нарядів, кокетства і флірту. Ну і, нарешті, останнє, хоча і не найголовніше: Софія бідна, і тобі доведеться розраховувати тільки на свої заробітки офіцера. Хоча, — додав батько, — вона досить розумна, і, як знати, може, це в майбутньому принесе вам обом непогані дивіденди.

Уранці за сніданком Йозеф тихенько шепнув Софії:

— Мені треба поговорити з вами віч-на-віч.

— Добре, я чекатиму вас у себе в кімнаті, — відповіла грекиня, і серце її прискорено забилося.

Коли сніданок закінчився, Ян де Вітте і Боскамп Лясопольський попрямували до кабінету, а Йозеф зайшов до Софії.

— Софі, — хвилюючись, почав офіцер. — 3 часу вашої появи в нашому місті моє життя наповнилося новим змістом, мені захотілося зробити щось таке, що вивело б мене й оточуючих зі стану деякої напівдрімоти. Я офіцер, людина, покликана в наш неспокійний час убивати, але я не настільки зачерствів і огрубів, щоб не любити життя. А з вашою появою я полюбив його ще більше, але полюбив не для себе, а заради вас. У мені народилося нове прекрасне почуття, і я, сильний дорослий чоловік, нічого не можу з цим зробити. Я кохаю вас, Софіє, і прошу вашої руки.

Із цими словами офіцер став на одне коліно і поцілував руку дівчини.

— Милий Йозефе, я, звичайно ж, згодна, — відповіла Софія, і на її очах виступили сльози. — Я дуже рада, але… але я не зовсім вільна розпоряджатися власною долею. Граф Лясопольський є моїм опікуном і покровителем, і я дала слово матері у всьому радитися з ним.

— Тоді скоріше підемо до графа і запитаємо дозволу! — нетерпляче вигукнув Йозеф.

— Ні, я сама спочатку поговорю з Лясопольським і скажу вам його рішення, — твердо заперечила дівчина.

Посол спокійно сприйняв її повідомлення про пропозицію де Вітте.