Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Військовий оркестр заграв урочистий польський. За етикетом, у першій парі повинен був іти посол Лясопольський з господинею дому. Але замість Маріанни з Боскампом виступала її дочка Консолата. За ними — Ян де Вітте з Софією Клавоне. Їхній вихід викликав подих захоплення, особливо серед чоловічої частини запрошених. Софія в останній момент вирішила надіти білу декольтовану сукню і, як вона зрозуміла, не помилилася. Чоловіки навіть дещо забарилися, розглядаючи грекиню, а потім, немов схаменувшись, почали підходити до дам і запрошувати їх на польський. Третю пару склав Йозеф де Вітте з донькою вірменського купця Григоряна. Далі йшли офіцери, купці, чиновники різного рангу, яких Софія не знала. Зачарована строкатістю костюмів, яскравістю світла, музикою, офіцерськими еполетами, вона була щаслива. Дівчині здавалося, що вона не танцює, а пливе, і навіть прості реверанси з нахилами приносили їй велике задоволення. Грекиня пливла б ще і ще, але раптом музика замовкла. Ян де Вітте уклонився своїй дамі на знак подяки і разом із послом та іншими чоловіками вирушив на другий поверх на мансарду, де вже стояли ломберні столики для гри в карти.

Заграли мазурку, і до Софії попрямував Йозеф де Вітте у своєму парадному майорському мундирі. Частина жінок зібралася біля господині будинку Маріанни де Вітте, інші — біля огрядної дружини поміщика Фальківського. Незабаром матусі почали діставати з рукавів хусточки, крадькома витирати сльози розчулення, переживаючи за власних чад і згадуючи свій дебют на балу.

Далі був величний і складний менует, і тут не обійшлося без курйозів. Деякі пари мимоволі зіштовхувалися, партнери плутали рухи, але це не бентежило молодих людей — веселощі вже набрали обертів.

Після де Вітте на черговий танець нашу грекиню запросив високий капітан, потім сором’язливий багнет-юнкер, потім знову Йозеф. Софії захотілося пити, галантний кавалер підкликав лакея, що розносив прохолодні напої.

— Який сьогодні прекрасний вечір, — з усмішкою мовила Софія.

— Так, а попереду ще стільки цікавого! Так що готуйтеся, — відповів майор і закружляв дівчину в танці.

Після запальної французької кадрилі музика раптово замовкла, і на середину зали вийшли брат і сестра де Вітте.

— А тепер довгоочікуваний сюрприз! — оголосив Йозеф. — Півроку тому я був у Відні. Там у моду входить новий танець із цікавою назвою walzer. Зараз ми з сестрою спробуємо показати його.

Йозеф глянув на диригента оркестру і кивнув головою. Заграла музика. Де Вітте підійшов до Консолати, взяв однією рукою даму за талію, а в другу поклав її руку — і вони закружляли в танці.

Якийсь час присутні оторопіло дивилися на танцюючу пару, навіть картярі спустилися побачити це дійство. І тут Софія, яка стояла біля поважних дам, почула спочатку несміливі, а потім впевненіші вигуки:

— Але це ж непристойно!

— Вульгарно!

— Це справжня розпуста!

Так-так, дорогий читачу! Саме так був сприйнятий наприкінці XVIII століття майбутній «король усіх балів» — вальс, не тільки в Кам’янці, а й у Європі. Ще кілька десятків років він завойовував собі право присутності на балах. Річ у тому, що найвищою мірою близькості партнерів у танцях тих часів був легкий дотик кінчиками пальців. І те, що Йозеф узяв партнерку за талію, викликало бурхливий протест дам. Це вважалося аморальним і надто сексуальним. А проте новий танець не викликав протесту у представників сильної статі, які виявили непідробний інтерес до пари.

У молоді ставлення до танцю теж було неоднозначним. Проте його завершення потонуло в криках «браво» та оплесках. Кілька гостей, серед них і Софія, тут же зажадали від Йозефа і Консолати показати основні фігури вальсу, і брат із сестрою залюбки їх демонстрували, хоча самі були ще далекі від досконалості.

Перший урок вальсу був сповнений веселощів, дурощів, своєрідної гри. Офіцери, які лише спостерігали, голосно і відверто кепкували над своїми товаришами і при цьому від душі сміялися.

Вечір явно удався. Закінчити бал вирішили танцем-грою котильйоном, а поки — перерватися на вечерю. За столом сміх і жарти не припинялися, було багато заздоровниць за господарів і гостей. Софія мало що розуміла: розмова йшла в основному польською та українською мовами, але радісний настрій присутніх передався і їй. Разом з тим вона відчувала на собі косі погляди деяких гостей. Інші, навпаки, дивилися дуже доброзичливо і усміхалися їй.

«Ну що ж, так, напевно, і має бути», — подумала грекиня.