Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Після вечері старий граф запросив гостей подихати свіжим повітрям у внутрішньому дворику маєтку, який, як і сам будинок, був предметом гордості архітектора і являв собою наче продовження основної будівлі. Ян де Вітте вдало використав нерівність рельєфу — пологий спуск — і влаштував там дві тераси на різних рівнях. На невеликій площі це виглядало дуже ефектно. У центрі верхньої тераси на квітковій клумбі стояла величезна чаша з водою, що стікала далі створеним рукою майстра гірським струмком і народжувала дзюркотливий союз каменю і води. Вода, спадаючи з верхньої тераси, закінчувала свій шляху крихітному ставку на нижній терасі. Зручно розташовані лави дозволяли вдень милуватися грою переломленого у воді світла, прислухаючись до шуму водного каскаду, заряджатися життєвою енергією або мріяти про щось приємне. Ну а ввечері, коли слуги запалювали у дворику ліхтарі, розташовані, до речі, зі знанням справи, блиск струменів, м’яке дзюрчання води і химерної форми дерева надавали цьому куточку романтичності, ілюзії первозданності. Дерев у саду було небагато, і це робило дворик просторим і повітряним. На верхній терасі недалеко від будинку стояла невелика, потопаюча у звисаючій зелені кругла альтанка. Розташована в цьому затишному куточку двору, вона була улюбленим місцем неквапливих бесід, ділових зустрічей. Оповиті плющем і ліанами кам’яні стіни внутрішнього дворику оживали влітку, але і взимку, коли рослини оголювалися, вони виглядали дуже оригінально, бо Ян де Вітте оздобив їх мозаїкою з різнокольорових каменів.

Несподівано освітилася нижня тераса.

— Феєрверк! — закричали жінки.

Чотири вогняних фонтанчики заграли різними кольорами, незабаром до них приєдналися невеликі вогняні млини, що крутилися як справжні. Трохи згодом у центрі тераси з огорожі, створюючи враження суцільної стіни струмливого полум’я, кинувся донизу вогнепад. Казкові млини ще розсипали свої палаючі струмені, а в небо вже злітали ракети — зелені, червоні, жовті; вони ринули вгору, крутились, як змії, і зникали в темряві нічного неба. Але ось згасла остання ракета, а разом з нею зник і феєрверк — на нічне небо опустилася оксамитова завіса темряви. Всі зааплодували в захваті від побаченого, вважаючи, що це кінець вогняної вистави. Але присутні забули, що головний режисер цього дійства — Ян де Вітте, і архітектор, і художник, і артилерист водночас, який вирішив сьогодні перетворити небо на гігантське художнє полотно. Далі сталося те, що неможливо описати словами, а потрібно бачити і сприймати як диво. У небі-полотні над старою фортецею один за одним з’являлися різні вогняні малюнки: розкішні півонії чергувалися з коралами, кульбаби перемежовувалися срібною павутиною, тріск ракет, що розривалися, змінювався громом гармат, які вивергали вогонь. Кольорові хвилі накочувалися на застиглих у подиві гостей. Дійство тривало кілька хвилин. Вогняний міраж зник так само несподівано, які з’явився. Гості були в захваті!

Через кілька хвилин Йозеф де Вітте оголосив про продовження балу. Матусі з татусями почали поступово роз’їжджатися, а молодь продовжувала веселитися.

Бал завершував котильйон — танець-гра, улюблена забава юного покоління. Це дійство могло тривати понад дві години — і весь час під музику мазурки, вальсу і польки. Танці чергувалися з іграми у струмочок і фанти, повторенням усіляких танцювальних па за провідною парою.

Софія мала незмінний успіху чоловіків, але більше всіх їй приділяв увагу Йозеф. Грекиня була просто щаслива, сміялася, жартувала, перемежовуючи французькі слова із грецькими. Присутні поглядали на пару з деякою іронією.

Після чергового туру де Вітте підвів дівчину до Боскампа, а сам вийшов на повітря — побути наодинці і розібратися зі своїми думками. Софія подобалася йому, вона безсумнівно була дуже гарна. Її мила усмішка просто зачаровувала, крім того, в ній відчувалася якась рідкісна природність. «Цікаво, чи подобаюся я їй?» — тривожився майор. Його думки перервав сміх праворуч — група офіцерів щось весело обговорювала. Йозеф радісно попрямував до них, але, підійшовши ближче, раптово зупинився: офіцери напідпитку обговорювали Софію, причому вживаючи не надто приємні вислови.

— Цікаво, де знайшов Лясопольський цю константинопольську кралю і куди її везе? — почув він голос поручика Марціна Баранецького.

— За її ангельським личком вгадується досвідчена… Мені здається, що в Стамбулі вона займалася проституцією. Схоже, Боскамп теж непогано покористувався її тілом, а зараз і Вітте попався в її тенета, — відповів йому зі смішком командир третьої кампанії капітан Йозеф Якубовський.